05 February 2019, 14:45

Equity associate

На проектах я джун. При цьому я співвласник юридичної фірми. Як це сталося...

Антон Яременко
Антон Яременко «Axon Partners» юрист харківського офісу

Перед вступом батьки мені казали, якщо буду добре вчитися, то універ відкриє мені дорогу до їдальні у Верховній Раді, а в суді вся колегія буде слухати мене стоячи. Окей! З кожним роком навчання я все менше вірив у світле майбутнє гребця юридичної галери. Незважаючи на це, я вже три роки працюю на невеличкій юридичній галерці. З серпня 2018 р. я ще й став її співвласником.

Історія про самокат

Все почалося в університеті та здавалося, що там і завершиться. Після першого року навчання у харківській юрці я відчув, що мене штормить. Після другого курсу виявилося, що цей потяг везе студентів не до якогось там Allen&Overy, а до харківського ринку «Барабашово». Хтось з моїх попутників працював офіціантом. Хтось покладав своє майбутнє на батьків або майбутніх дружину/чоловіка. Дивовижно, але дуже мало хто бачив себе в юридичному бізнесі.

Наші перспективи у розповідях викладачів виглядали також невесело. Юридична кар'єра мала розпочатися біля ксерокса. Через рік довірять більш серйозну роботу: здавати документи у канцелярію суду. Ще через два — почнуть вчити заповнювати шаблони документів, дзвонити в державні органи та робити ресьорчі. Працювати ми повинні дуже багато. Звісно, потім стане легше, а трудодень зменшиться до 14 годин. У 28 років ми побачимо живого клієнта. Померти ми маємо від виснаження або від того, що одного дня привалить стосом паперів у якомусь архіві. Був ще варіант емоційно вигоріти у 30 років.

Страшно, чи не так? Мене теж не надихали ці перспективи. Ця історія мала бути про самокат. Так от, якось під час чергової хвилі прокрастинації я наскролив у фейсбуці відео юристів, які їздили по офісу на самокаті. Це те, що мене врятувало.

Біткоїнт і стажування

У мотиваційному листі я зробив дві помилки: написав «біткоїнт», а партнера Назара Поливку назвав Поливакою. Друга помилка мала б добре мене характеризувати, я начебто сплутав Поливку з Плевако. А от перша — це мав бути провал.

Якимось дивом мене взяли на стажування. Коли я прийшов в офіс, то зсередини все виглядало геть не так, як описували юридичну галеру викладачі. Не було навіть ксероксу (потім він таки знайшовся).

На induction training я дізнався, що попри рівність і холакратію, внутрішня градація все ж таки існує: є і джуни, і мідли, і сіньори. Однак ця градація існує лише для проектної роботи. З позиції бізнесу (люди, маркетинг, фінанси, ліґалтек — цим займаються юристи), ми всі рівні, кожен має бути співвласником цього бізнесу.

Також на стажуванні я зрозумів, що право не така вже й дурня. Воно може бути цікавим. Найбільше мені сподобалося відбивати домен відомого HR‑бренду у кіберсквотерів, допомагати розрулювати доменний конфлікт між Романом Скрипіним і hromadske.tv та заводити каршерінговий сервіс в Україну.

Звичайно, це не кілька мільярдів у міжнародному арбітражі на користь українського монополіста виграти, але теж мотивує. Особливо мотивує те, що ти залучений у цей процес не десь далеко-далеко у бек-офісі, а пліч‑о‑пліч зі старшими колегами.

Джоб офер

Будемо відверті, після стажування всі очікують на пропозицію роботи. Коли стажування добігало кінця, друзі єхидно запитували, чи справді я думаю, що хтось поділиться зі мною часткою. З мене сміялися, адже ніхто не вірив, що так буває. Дорослі юристи говорили, що Аксон — це компанія на кілька місяців, що крім піару за ними нічого немає.

Не послухав: мені запропонували роботу. Я погодився стати джуном. Всередині я побачив те, що ви зараз можете сприйняти за джинсу. Однак мені складно втамувати свої емоції. Не виключено, через 5 років я наберуся професійного скептицизму та хейтерства і тоді про це пошкодую. Отже.

Як працюють в Axon Partners?

Якщо ти працюєш з нами, ти розділяєш наші цінності та підходи. Не обов'язково на 100%, оскільки цінності компанії — це цінності всіх її людей. Відповідно, кожна нова людина трішки змінює цінності компанії.

Ми хотіли б почуватися комфортно на роботі, щоб сидіння в офісі робило нас щасливими. Адже задоволені та мотивовані люди більш продуктивні, ніж гребці на галері. Це взагалі дуже дивна цінність для бізнесу. Кожен розуміє щастя по‑своєму. Його неможливо виміряти (ми намагалися) і створити одне для всіх. Комусь подобаються пиріжки біля нашого офісу, а хтось кайфує від відчуття самоорганізованості. Ідея в тому, що ти маєш свободу шукати своє щастя на роботі.

Безперечно, у нас також багато рутинних завдань, які не всіх роблять однаково щасливими. Тому середній рівень щастя ще не сягає 100%.

Якщо володієш часткою в компанії — розумієш свій внесок і не думаєш, що батрачиш на дядька. Це твоя компанія і твоя додаткова мотивація. Звісно, ти не стаєш партнером одразу. Проте навіть якщо ти не володієш часткою в компанії, ти володієш інформацією. Ти знаєш про рівень доходів компанії та своїх колег, максимальний відсоток у компанії, який може отримати конкретна людина, час його отримання, а також результати періодичного оцінювання.

Хто може стати партнером?

Двічі на рік ми оцінюємо один одного. Критерії оцінки ми самі накреативили, плюс трохи піддивилися у великої четвірки та кількох юрфірм. Якщо коротко, то коли у тебе смішні жарти й хороші оцінки, через 1‑3 роки матимеш право на частину в компанії. Незалежно від того, юрист ти чи скрам-майстер.

А партнери справжні?

Справжні. Точно вам кажу. Дивіться, у березні 2016 р. четверо аксонівських засновників дали інтерв'ю і пообіцяли, що юристи, які створили компанію разом з ними, отримають опціон рівно через рік. У березні 2017 р. власників часток вже було дев'ятеро.

Про своє право на частинку компанії я згадав через три місяці після початку роботи, а ще через чотири перестав соромитися і запитав, як воно працює.

Мені пояснили такі речі:

  • Я та всі, хто прийде пізніше, маємо право на опціон a/k/a володіння часткою в компанії.
  • Володіння компанією дає право отримувати дивіденди та голосувати за прийняття стратегічних рішень компанією. Прийняття тактичних рішень відбувається у холакратичних колах. Брати в них участь можна навіть не маючи частки.
  • Частину в компанії я, як джун, зможу отримати через 2 роки з моменту джоб-оферу.
  • Якщо ти приходиш у компанію з навичками на рівні джун/мідл, то через 2 роки ти можеш отримати свою частину в компанії. Перший рік — буферний період. Другий рік — ти вже маєш опціон, але розкриється він у кінці року (cliff period).
  • Якщо ти приходиш у компанію з навичками сініора, то буферного періоду немає.
  • Рішення про відкриття опціону приймають всі партнери: оцінюють скіли, прийняття цінностей компанії та бізнес-орієнтованість. Почуття гумору та активність у соціальних мережах, здається, на голосування не впливає. Однак я не впевнений.
  • Кожен сініор чи джун має свою, плюс-мінус, однакову частину у відсотках. Відсоток накопичується протягом 3‑х років рівними частинами.
  • Ти можеш одночасно мати як один параметр партнерства, так і одразу два: отримувати дивіденди та/або приймати рішення. Рішення про це також приймають партнери.
  • Якщо ти отримав право лише на дивіденди, то через рік ти можеш отримати ще й право управління. Все залежить, як я розумію, від налаштованості на бізнес.
  • Партнерство не довічне. Однак про це я поки що не задумувався.

Ну що, ти вже партньор?

Так, 01.08.2018 р. мій опціон розкрився. Партнери прийняли рішення на літній стратегічній сесії. Я сприйняв новину дуже емоційно, тому що до останнього трохи боявся, що пролечу фанерою над Харковом. Цього січня частки отримали ще дві людини: наш ліґал-інженер та сініор.

Друзі-юристи поставилися до моєї новини скептично. Всі працювали в тих чи інших корпоративних структурах і не уявляли, як таке може бути.

Молодший юрист-партнер. Що це означає? Це ж просто маркетинговий хід? Чи не так?

Ні, не так. А ось як. По‑перше, це додаткова мотивація. Тиждень тому я був на заході, присвяченому аналізу юридичного ринку. Розповідали про результати опитування юристів з приводу права та бізнесу. Виявляється, юристи готові будувати кар'єру лише 10‑12 років.

Я запитав: «А що потім, вони досягнуть піку кар'єри та стануть партнерами?». З мого жарту посміялися. Однак це ж був не жарт! Уявляєте, середній вік партнера — 37 років, а партнера, який має відсоток від доходу компанії (equity partner) — 43 роки (та навіть більше). Повісті про ці стандарти передаються від мідла до джуна. Адже так треба, раніше не можна.

Тобто, якби я у свої 22 роки працював в іншій юридичній компанії, то щоб стати частиною компанії, мені потрібно ще майже стільки ж почекати. Чи може це мотивувати працювати краще? Не впевнений. А навіть якщо так, то як довго?

Очікування опціону робило мене щасливим. Я усвідомлював, що працюю для своєї компанії, роблю щось важливе. Це мотивувало мене рухатися далі!

По‑друге, це інше ставлення до роботи. Чи переймається джун за комунікацію з клієнтом, результати своєї роботи та їх застосування? Думаю, що так. Проте в іншому контексті. Єдине, що хвилює джуна — це мідл, а мідла — сініор/партнер, який продає. Якщо робота зроблена погано, вони скажуть, що вони про це думають. Потрібно буде переробляти. В результаті все ж таки краще рости й розвиватися. Так хоч переробляти не доведеться. Можливо, тебе похвалять.

Коли ти маєш частку в бізнесі, то думаєш зовсім по‑іншому. Ти думаєш, що потрібно краще працювати, щоб розвивати компанію. Твоє зростання — це зростання бізнесу. Я не говорю, що володіння опціоном припинило всі мої факапи. Буває різне. Однак з опціоном приходить усвідомлення відповідальності за наслідки своїх дій. Коли розумію, що щось зробив не так, думаю, як це вплине на компанію.

По‑третє, це дивіденди. На старті зарплата більшості молодших юристів та юристів мізерна. Водієм в Uber або бьюті-блогером я міг би заробляти більше.

Звісно, є компанії, які вдало грають на контрасті — пропонують найвищу зарплату на ринку, натомість вимагаючи повного занурення в роботу. Зарплата виплачується стабільно та прогнозовано, двічі на місяць. Працівники не особливо переймаються тим, з якою маржею компанія перепродає їхні години.

З дивідендами інакше. Ніколи не знаєш, чи вдасться розподілити дивіденди цього разу, а якщо вдасться, то скільки. Дивіденди — це результат спільної роботи. Чим краще я працюватиму в цьому кварталі, тим більше інвойсів виставить продакт оунер (не зважайте, це ми так всередині називаємо партнера).

Саме тому, коли я став партнером, зрозумів, що працюю на себе, а не на заробітну плату. Зарплата джуна в міжнародній юридичній компанії більша. Однак це мій свідомий вибір, тому що мене мотивує факт співволодіння унікальною юридичною компанією та можливість компенсувати втрати від можливого доходу в майбутньому.

По‑четверте, це відкриті фінанси. Працівникам завжди здається, що компанія заробляє на них величезні гроші та відмовляється ділитися. Я чув історію, коли зарплатні партнери однієї топової юридичної фірми дізналися про справжні прибутки фірми, то ледве не померли від образи та покликали пайових партнерів на жорстку розмову.

Коли ти знаєш, як воно відбувається, починаєш дивитися на світ інакше. Приходить усвідомлення, скільки реально коштують юридичні послуги, скільки клієнт готовий платити за послугу. Звісно, всі партнери це знають. Проте мені дивно, чому про це не завжди знають джуни та юристи. А от я знаю.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати