22 січня 2016, 0:29

Нова Конституція: питання та відповіді

Опубліковано в №1-2(499-500)

IMG_4699


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Експертні висновки

12.01.2014 р. Конституційний Суд України розпочав розгляд справи за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» вимогам ст. 157 і 158 Основного Закону.

Сторонами у справі виступили постійний представник ВРУ у КСУ Анатолій Селіванов та заступник Глави Адміністрації президента України Олексій Філатов. Також до участі у розгляді справи Суд залучив голову Верховного Суду України Ярослава Романюка, голову Вищої ради юстиції Ігоря Бенедисюка, голову Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Сергія Козьякова та голову Ради суддів України Валентину Симоненко.

Як і годиться, засідання розпочалося з доповіді судді-доповідача, який зачитав присутнім у залі текст законодавчої ініціативи. Потім він коротко озвучив експертні висновки, надані провідними юридичними вишами з приводу документу. У них науковці, в цілому погоджуючись із запропонованим, вказували на окремі недоліки. Наприклад, представники Львівського національного університету імені Івана Франка зазначили, що невичерпний перелік повноважень такого конституційного органу як Вища рада правосуддя, який згодом має замінити ВРЮ, може призвести до перманентної зміни сфери його діяльності та політизації.

Правники з Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого поставили під сумнів доцільність закріплення адвокатської монополії, проаналізувавши її через призму обмеження прав осіб. А ось донеччани побіжно згадали про анексію Криму, бойові дії на сході країни, а також про те, що окремі запропоновані зміни вимагають відповідної модернізації інших норм Основного Закону, що чомусь пройшло повз увагу реформаторів.

Процесуальна солідарність

Далі настала черга виступати сторонам, які протягом усього засідання неодноразово підкреслювали свою солідарність із запропонованими інноваціями. Пан Селіванов у своєму виступі приголомшив присутніх витіюватими сентенціями на кшталт «інстанційна матерія» та вказав на святість національної Конституції. Остаточно заплутав журналістів, заявивши, що «зміни до Конституції не можуть ототожнюватися з самою Конституцією, адже остання є волею народу», а також запевнив у сумлінності роботи Конституційної комісії та проаналізував термін «реформа». Він вказав на відкритість і прозорість роботи фахівців над проектом конституційних змін і закликав суддів «зрозуміти, що перебудова відбувається в інтересах суспільства». Також пан Селіванов коротко проаналізував основні положення документу та висловив впевненість у тому, що він цілком відповідає вимогам ст. 157 та 158 Конституції. Потім зробив ефектну заяву про те, що «шлях до справедливого правосуддя лежить через реформу правосвідомості суддів». Він вказав на перспективу реального покращення стану дотримання прав людини в Україні з передачею повноважень з контролю виконання рішень у судовій системі, а також схвально відгукнувся про моделі прокуратури та адвокатури, які автори ініціативи заклали до законопроекту.

Всеосяжний виступ постійного представника ВРУ у КСУ не залишив володільцям Феміди підстав для подальших запитань. Його ж опонентові О.Філатову у цьому плані поталанило значно менше. Після своєї доповіді, сповненої такими стандартними штампами як «суспільні очікування», «європейські стандарти», «відновлення довіри» тощо, посадовцеві довелось задовольняти цікавість володарів мантій з приводу цілої низки запитань.

На захисті громадян

Перш за все суддя КСУ Микола Мельник поцікавився у чиновника, чому автори проекту воліють зволікати з ратифікацією Римського статуту та визнанням юрисдикції Міжнародного кримінального суду на території України. Нагадаємо, що раніше «ЮГ» вже писав про те, що ця проблема неодноразово підіймалась національними правозахисниками й так наполохала Європу, що кілька парламентарів зі Старого Світу навідали ВРУ, аби переконати своїх колег у недоцільності тривалого відтермінування (Див. №52/2015).

Відповідаючи на це питання, чиновник звернув увагу законників на так званий «безпековий» аспект, а саме на те, що через ситуацію, що склалася на сході країни, негайна ратифікація Статуту може призвести до вкрай негативних наслідків для українських воїнів, що брали та продовжують брати участь у бойових діях. Саме переймаючись їхніми долями автори проекту вирішили не поспішати з долученням України до числа держав, які визнали юрисдикцію МКС. Щоправда, те, які ж негативні наслідки не дають спокою законотворцям, судді КСУ пояснення не отримали, втім, як не отримали його і правозахисники та іноземні парламентарі.

Далі суддя Мельник, а згодом і його колега Михайло Гультай, звернули увагу на «юрисдикційну матерію». Збентежило володільців мантій те, що юрисдикцію судів, яка сьогодні розповсюджується на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124 Конституції), законотворці бажають обмежити лише юридичними спорами. Така позиція, на думку служителів Феміди, може суперечити позиції КСУ, означеній в одному з рішень, стосовно того, що суд не може відмовити у правосудді та у прийнятті відповідної заяви або скарги, якщо громадянин вважає, що його права порушені. Це кореспондується з розумінням права доступу до правосуддя, що випливає з Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.

Відповідаючи на це, О.Філатов зазначив, що автори ініціативи не мали на меті ставити перепони на шляху доступу осіб до Феміди. Мова йде виключно про вдосконалення формулювання, яке, залишаючись у чинній редакції, може стати підставою для залучення суду до вирішення питань, що входять до компетенції інших гілок влади, тобто до виконання невластивих йому функцій. Наразі конституціоналісти пропонують визначати належність юридичного інциденту до судового відання за двома критеріями: наявність спору та звернення особи. Звісно, ці критерії не будуть застосовуватися до кримінального провадження, а також до встановлення фактів, які автори проекту вирішили залишити за судами.

Монополія та територіальність

Наступним суперечливим моментом, на який звернули увагу «конституційники», стала пропозиція про запровадження обов’язкового досудового порядку врегулювання спорів. М. Мельник висловив побоювання, що ця норма стане завадою для особи, яка бажатиме відшукувати справедливість у храмі Феміди.

Посадовець відповів, що це не відповідає дійсності, а навпаки – визначає шлях до судової установи через алгоритм дій «ображеного». Окрім того, на думку авторів проекту, якраз запровадження такого порядку повною мірою гарантуватиме українцям якісне судочинство, адже при тій завантаженості володільців мантій, яка існує на сьогодні, якість їх роботи може бути сумнівною. І нарешті, інститут досудового врегулювання широко використовується у Європі, а також у США та Канаді.

Наступна проблема, на яку звернув увагу суддя Ігор Сліденко, стосувалася так званої адвокатської монополії. «Конституційник» зауважив, що хоча автори тексту наполягли на закріплені виключного права на представництво інтересів осіб у судах за адвокатами, норма про вільний вибір захисника (ст. 59 Конституції) залишилася незмінною. Це може тлумачитись не лише як звуження певного права, а й сприйматиметься як нормативна суперечність. До того ж і саме поняття «захисник» є значно ширшим від поняття «адвокат».

Відповідаючи на це, О.Філатов зазначив, що держава, гарантуючи кожній особі право на отримання професійної правничої допомоги, має контролювати суб’єктів, які виконують цю гарантію. Держава повинна бути впевненою у тому, що зазначені суб’єкти мають відповідну кваліфікацію, керуються правилами етики та несуть відповідальність за виконання своїх функцій. Таким вимогам можуть відповідати лише особи, наділені спеціальним статусом. Не маючи впливу на цих осіб, держава не втрачає змоги визначати їхні професійні стандарти, що і є гарантією права громадянина на професійну правничу допомогу. Суперечностей нормам посадовець не побачив, оскільки обидві статті, на його переконання, необхідно досліджувати у комплексі.

Судова унікальність

Далі володільці мантій звернули увагу на те, що у тексті документу, запропонованого на розгляд, Верховний Суд України чомусь перетворився просто на Верховний Суд. Занепокоєння законників було зумовлене тим, що втрата слова у назві може потягти за собою не лише перейменування, а й реорганізацію установи. До того ж це порушує загальну структуру акту, в якому такі назви як «Верховна Рада України», «Президент України», «Збройні сили України», «Національний банк України» тощо залишаються незмінними.

Роз’яснюючи служителям Феміди позицію авторів ініціативи, О.Філатов зазначив, що основною метою цього рішення було уникнення асоціації назви національного ВСУ з назвою Верховного Суду Української Радянської Соціалістичної Республіки. І якщо б автори змін мали б змогу прибрати слово «Україна» з інших офіційних назв, вони б радо нею скористались. Як підкреслив посадовець, ні в кого не має виникати сумніву у тому, що юрисдикція ВСУ чи то пак ВС має розповсюджуватися на території всієї держави, оскільки зазначена установа є унікальною.

Ці аргументи не справили враження на присутніх, а очільник ВСУ Я. Романюк, який виступав після опитування О. Філатова, вказав, що колектив установи вже висловлював свою прикрість з цього приводу. Водночас, «верховний» голова підкреслив, що не вбачає небезпеки у реорганізації своєї вотчини й навіть сподівається на неї, як на неминучу, у зв’язку з запровадженням в Україні триланкової судової системи.

Крім перерахованого, судді КСУ поцікавилися у доповідача тим, хто буде оцінювати володільців мантії за критерієм доброчесності, який вводять у текст документу його автори, та й, власне, що саме вони розуміють під цим визначенням.

Роз’яснюючи задум законотворців, доповідач нагадав про напругу, з якою суспільство ставиться до судової гілки влади та очікування, які покладає громадськість на реформування цієї царини. Аби задовольнити вказані запити, автори проекту свідомо пішли на те, щоб включити у перелік вимог до суддів та підстав для їх звільнення окремі, дещо ідеалізовані критерії. Як вказав управлінець, суддя може чинити правосуддя тоді, коли він є не лише професіоналом, а й моральним авторитетом для сторін. А от такий критерій як доброчесність є універсальним та не потребує конкретного визначення.

Post Skriptum

Крім цих питань, О.Філатову довелось запевняти суддів КСУ у тому, що зміни до ст. 126 не загрожуватимуть їхнім колегам відкриттям кримінального провадження за підсумками винесеного рішення; що переведення володільців мантій до інших судів відбуватиметься на конкурсних засадах і лише відмова законників від запропонованих місць слугуватиме підставою для їх звільнення; що процедури, прописані у документі, не гальмуватимуть роботу конституційних органів; що норма про можливість суб’єктів судочинства надавати рекомендації щодо розподілу бюджетних коштів є оптимальною, адже такі суб’єкти не мають змоги формувати бюджет країни; що термін «правосуддя» у назві «Вища рада правосуддя» максимально окреслює призначення цього органу; що закріплення у Конституції обов’язку служителів Феміди підтверджувати законність джерела походження майна, не відображеного у переліку конституційних обов’язків, є необхідним задля повернення довіри суспільства до судової влади тощо.

Крім того, доповідач та інші присутні нагадали про те, що досліджуючи проект, КСУ має обмежуватись виключно двома статтями Основного Закону. Сумнівів щодо невідповідності документу цим статтям не виникло ані у пана Філатова, ані у А.Селіванова, ані у Я.Романюка.

Тож, зважаючи на це, а також на переконання у професійності авторів ініціативи, О.Філатов, в чергове виступаючи перед журналістами, дозволив собі висловити сподівання на позитивний висновок «конституційників». Чи справдяться вони, зможемо побачити скоріше, ніж за місяць. 

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати