Популярні матеріали

27 березня 2017, 11:20

Право на свободу та особисту недоторканність: нюанси, прогалини, практика

Наразі у вітчизняному правовому полі існує низка законодавчих прогалин, які не можливо подолати лише шляхом формування судової практики, оскільки тут вона буде не стабільною. Особливо це стосується врегулювання певних питань, які обмежують права і свободи громадянина на законних підставах. Про це заявила заступник Генерального прокурора України Анжела Стрижевська під час міжнародної конференції «Право на свободу та особисту недоторканність в Україні: перехід до верховенства права», організованої Верховним Судом України спільно з Німецьким фондом міжнародного правового співробітництва (IRZ), Проектом Ради Європи «Подальша підтримка реформи кримінальної юстиції в Україні», фінансованим урядом Данії, та Проектом Координатора проектів ОБСЄ в Україні «Гарантування дотримання прав людини при здійсненні правосуддя» за фінансової підтримки уряду Канади.

Так, аналізуючи проблемні питання реалізації прокурором процесуальних повноважень під час затримання особи, обрання запобіжних заходів у виді домашнього арешту й тримання під вартою, їх зміни, продовження та заміни на альтернативні запобіжні заходи, у т.ч. щодо окремої категорії осіб за статтею 480 КПК України, пані Стрижевська виділяє занадто вузький перелік підстав щодо затримання особи без судової ухвали. «Ми знаємо, що затримання зразу після вчинення злочину, або діяння, яке містить ознаку злочину врегульоване законодавством. Якщо ми говоримо про особу, яка вчинила тяжкий, або особливо тяжкий злочин, то перелік підстав для затримання і доставки такої особи до суду є занадто обмежений й існують певні процедури», - зауважує чиновниця.

Економічні заходи не допоможуть…

Також заступниця Генпрокурора розглянула питання щодо позбавлення волі через обрання запобіжних заходів щодо корупційних зловживань. «В першу чергу це економічні заходи, тому лише цими заходами ми не подолаємо корупцію. Тому, коли звертаються до суду із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як альтернатива застосовується відповідна застава. Ми можемо багато сперечатися на тему, наскільки ефективною та виправданою є застава. Такі суперечки і спори виникають постійно. Я думаю, що в цьому випадку ми певним чином ототожнюємо заставу з покаранням. А це різні поняття. Якщо ми говоримо про заходи забезпечення кримінального провадження, куди відносяться запобіжні заходи, вони вживаються лише з метою виконання особою своїх процесуальних обов’язків. Насправді дуже великі суми застав, які визначаються й подаються як шкода (яку ще, до речі, треба встановити й дати їй оцінку в судовому рішенні) ніяк не може слугувати якимсь показником ефективного застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Тому з’ясовувати підставність обрання того чи іншого запобіжного заходу необхідно відповідно до тяжкості вчиненого злочину, а також з урахуванням інших обставин», - резюмує чиновниця.

За словами пані Стрижевської, навіть після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України Європейський суд з прав людини змушений констатувати недосконалість процедури затримання підозрюваного та обрання йому запобіжного заходу. «Це вказує на необхідність усунення законодавчих прогалин та активного застосування національними судами європейських стандартів при розгляді справ», - наголосила заступник Генерального прокурора України.

Принцип презумпції свободи

У свою чергу заступник голови Конституційної Комісії України, суддя Європейського суду з прав людини у відставці Володимир Буткевич проаналізував загальні принципи застосування статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях Європейського суду з прав людини.

Серед іншого, пан Буткевич нагадав, що принцип правової визначеності є невід’ємною, органічною складовою принципу верховенства права. «Про це у низці своїх рішень зазначає, зокрема, Європейський суд з прав людини. Конституційний Суд України у своїх рішеннях також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права. Принцип правової визначеності посідає важливе місце у сфері забезпечення та дотримання прав людини у демократичному суспільстві. Особиста свобода є фундаментальною умовою, якою кожен повинен користуватися, і позбавлення якої дуже ймовірно матиме прямий і негативний вплив на користування багатьма іншими правами. Стаття 5 є ключовим елементом захисту прав особи гарантуючи право на свободу та особисту недоторканність. Як зазначав ЄСПЛ, це право є найважливішим у демократичному суспільстві у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», - каже заступник голови Конституційної Комісії України.

На думку судді ЄСПЛ у відставці, звідси випливають основні принципи, які ЄСПЛ застосовує при розгляді справ за статтею 5 Конвенції, і насамперед принцип презумпції свободи. «Особа не може бути позбавлена свободи, крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5 і, як неодноразово зазначав ЄСПЛ, цей перелік винятків є вичерпним, лише їх вузьке тлумачення дає можливість гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Таким чином, позбавлення свободи з підстав, які не охоплюються пунктом 1 статті 5, ведуть до порушення цієї статті Конвенції», - підсумував Володимир Буткевич.

Усе згідно Конвенції

Ганна Юдківська, суддя Європейського суду з прав людини від України детально поінформувала учасників конференції про ключові положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій закріплено право особи на свободу та особисту недоторканість, та її інтерпретацію Європейським судом з прав людини. За словами судді, у контексті проблеми позбавлення свободи мають бути чітко врегульовані умови, за яких допускається позбавлення свободи та гарантії, що мають бути надані затриманим особам. «ЄСПЛ неодноразово констатував порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, коли було визнано, що тримання заявника під вартою не було «законним» для цілей одного з підпунктів пункту 1 статті 5, з конкретним врахуванням процесуальних гарантій, які забезпечуються національною правовою системою. Європейський суд з прав людини насамперед з’ясовує, чи відповідає Конвенції сам національний закон і чи відповідають їй загальні принципи, які сформульовані в ньому. Чи випливають з нього, зокрема, загальний принцип юридичної визначеності, який, в тому числі, передбачає «якість закону», вимагаючи від закону відповідності принципу верховенства права – ця ідея пронизує всі статті Конвенції. При цьому «якість закону» означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні – для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля», - зазначила Ганна Юдківська.

Суддя Європейського суду з прав людини від Ліхтенштейну Карло Ранзоні проаналізував у своїй доповіді питання, пов’язані з позбавленням волі в контексті статті 5 параграфа 1 (е) та (f) Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Пан Ранзоні нагадав, що зазначені підпункти статті 5 містять норми, пов’язані з випадками позбавлення свободи з метою медичного та соціального контролю, а також у зв'язку з імміграцією, пошуком притулку та екстрадицією.

Суддя ЄСПЛ зазначив, що у більшості справ, в яких робилося посилання на цю статтю, оскаржувалося примусове утримання в психіатричних лікарнях. У рамках підпункту (е) статті 5, Суд сформулював критерії, які дозволяють точніше визначити поняття «психічно хворий».

«Хворий, який примусово утримується в лікарні через «психічне захворювання», має право на здійснення періодичного огляду, а примусове утримання в лікарні не може тривати протягом невизначеного періоду. Держава не може навмисно продовжувати курс лікування психічного захворювання особи, яка вже не має виражених ознак такого захворювання і очікує на звільнення місця в притулку, де забезпечується спеціальний догляд», - констатував суддя ЄСПЛ.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати