17 вересня 2013, 10:02

Ars longa, vita brevis…

У четвер, 12 вересня, у добре відомому всім поціновувачам прекрасного «Мистецькому Арсеналі» відбувся закритий показ виставки «Велике і Величне», організований ЮФ «Василь Кісіль і партнери».

Відверто кажучи, давно я не відчувала такого захвату, не пишалася так своїм українським походженням, а пишатися є чим. Розпочався мій екскурс з пошуків української автентичності, якій у 20­ті роки минулого століття присвятив себе один з плеяди талановитих українських художників того часу Василь Кричевський, чиї роботи зігріли мою душу теплими барвами та національними мотивами.

Особливо приємно мені було поринути в атмосферу рідної країни після відпустки, сповненої подорожей європейськими країнами. Не знаю, кому як, а мені здалася неприйнятною ситуація, що складається цими днями у старенькій Європі. Усюди повно іммігрантів, тож про якийсь національний колорит говорити не доводиться.

Але є в мене й негативне спостереження, яким не можу не поділитися з однодумцями. Блукаючи музейним кварталом Відня, я думала про швидкі темпи індустріалізації Європи в цілому, не притаманні нашій аграрній, не побоюся цього слова, країні. У «Мистецькому Арсеналі» я поглянула на це з іншого боку, адже наше бароко не гірше за сусідське, європейське. Узяти хоча б Йогана Пінзеля, чиї геніальні дерев’яні скульптури мало кого можуть лишити байдужими. Чому і як він опинився в Галичині?!

Розумієте, до чого я веду? Якщо мистецтво змогло розвиватися в ногу з часом, чому ж економіка пасе задніх?

«Чи потрібна була Україні індустріалізація?» – питання до історика, яким я не є, але ми й аграрним доробком на сьогодні не пишаємося, чи не так?

Не хочеться давати негативну оцінку діяльності сучасників, але соромно ж перед видатними митцями минулого, що пронесли українську культуру крізь віки суворої історії, врятували з небуття. Уже через це відчуття необхідних змін виставка, безперечно, заслуговує на увагу, не кажучи вже про філософію життя, яка сходить на тебе, коли бачиш так званий оркестр кам’яної доби – музичні інструменти з кісток мамонта, яким 23 століття.

Наостанок хочу подякувати за запрошення ЮФ «Василь Кісіль і партнери», адже сама, певно, так і не вибралася б помилуватися експозицією. Це чудово, коли тобі допомагають вирватися з метушливих буднів і поринути у світ прекрасного та величного. Пригадати вітчизняну історію, дізнатися про сучасників і земляків, які створюють новий імідж нашої України у просторі світового мистецтва – ось заради таких моментів ми, вочевидь, і живемо.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати