02 лютого 2018, 17:30

«Зеленій» енергетиці - зелене світло

Максим Сисоєв
Максим Сисоєв «Dentons, МЮФ» юрист

Наразі відновлювальна енергетика в Україні є однією з найбільш динамічних, перспективних і привабливих для інвесторів сферою енергетики та, мабуть, однією з найцікавіших в економіці України. Чому так сталося?

Відповідно до «Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року», затвердженого урядом 01.10.2014 р., Україна до 2020 р. повинна мати майже 11 ГВт потужностей електричної генерації з відновлюваних джерел (враховуючи великі ГЕС) або 5,7 ГВт (не враховуючи ГЕС). Цей план було прийнято згідно з міжнародними зобов'язаннями України щодо розвитку відновлюваної енергетики в межах Європейського енергетичного співтовариства. Однак на сьогодні, за даними НКРЕКП, «зелений» тариф отримали лише близько 1,5 ГВт потужностей електричної генерації з відновлюваних джерел.

Тобто є простір для подальшого розвитку, що відповідає планам держави. Очікується, що у 2018-2019 рр. Україна може побачити значний приріст відновлювальної генерації, який буде вимірюватися гігаватами.

Завдяки чому досягається зростання? Найбільш ефективним стимулом для розвитку відновлюваних джерел в електричній генерації в Україні залишається механізм «зелених» тарифів. Їх розмір досить високий і зафіксований у євро (без НДВ):

  • 15 євроцентів за кВт/год — для наземних сонячних електростанцій;
  • 16,37 євроцента — для дахових СЕС;
  • 10,2 євроцента — для вітроелектростанцій;
  • 12,4 євроцента — для біоенергетичних електростанцій ;
  • 10,5-17,5 євроцента — для малих гідроелектростанцій.

Зазначені величини тарифу дійсні для станцій, які будуть введені в експлуатацію до 2020 р. Після цього тарифи зменшуватимуться для нових станцій приблизно на 10%, щоб відповідати рівню здешевлення обладнання та зменшення інших витрат на проекти.

Виробник електроенергії з відновлюваних джерел також може отримати надбавку до 10% за використання певного обладнання українського походження. Встановлений тариф діє до 2030 р. Виплата за «зеленим» тарифом фактично гарантована державою.

Варто зазначити, що до середини 2015 р. сектор був заблокований внаслідок дії так званої місцевої складової — вимоги використовувати певну частину обладнання українського виробництва. Нові потужності не вводилися в експлуатацію, оскільки одне обладнання в Україні не вироблялося, а випуск іншого був монополізований. Доступ до мереж також був обмежений, особливо для великих проектів.

У 2014-2015 рр. єврові еквіваленти «зелених» тарифів не перераховувалися у гривні НКРЕКП для розрахунків між ДП «Енергоринок» та виробниками. Виник великий борг. До того ж від уряду та НКРЕКП лунала риторика, що «зелена» енергетика дорога і непотрібна, що відлякувало потенційних інвесторів.

Пізніше недоплати були компенсовані, а риторика змінилася. Був досягнутий компроміс щодо зменшення величин «зеленого» тарифу для нових об'єктів. Це дало поштовх введенню в експлуатацію електростанцій (переважно сонячних), які перебували в замороженому стані більше ніж 2 роки.

У 2016 р. почалося будівництво нових майданчиків, вводилися в експлуатацію вітроелектростанції та біоенергетичні об'єкти. Значно зросли обсяги введених в експлуатацію потужностей, які отримали «зелений» тариф.

Сегментом почали цікавитися іноземні компанії, які через негативний досвід роботи у секторі до 2015 р. остерігалися України. У 2017 р. перші серйозні проекти почали реалізовуватися новими для ринку іноземними компаніями. У 2018 р. очікується, що іноземні компанії зможуть побудувати більше генерації, ніж українські. Однак перед індустрією залишається низка викликів.

У квітні 2017 р. парламент ухвалив закон «Про ринок електроенергетики», який передбачає поступовий перехід від застарілої моделі ринку одного покупця (ДП «Енергоринок») до ринку двосторонніх угод та балансового ринку, як у Європі.

Згідно із законом, до 01.07.2019 р. «Енергоринок» припинить існування і виникне «гарантований покупець». Наразі він не створений. Коли з'явиться – невідомо.

З 2020 р. поступово вводитиметься відповідальність за «незбалансування», тобто невідповідність прогнозу виробництва електроенергії фактичному виробництву. Величина цих «небалансів» та їх вартість невідома, що створює невизначеність для інвесторів. Крім того, серед владних кіл почала поширюватися ідея заміни «зеленого» тарифу механізмом аукціонів.

Одночасно у 2017 р. відбувалося покращення регуляторної бази та практики відповідних стейкхолдерів. Наприклад, до осені 2017 р. ДП «Енергоринок» відмовлялося укладати договори на закупівлю електроенергії за «зеленим» тарифом до 2030 р., укладав їх лише на рік або півроку. Восени НКРЕКП вирішила це питання, а також восени 2017 р. та січні 2018 р. внесла зміни, які зробили договір більш прийнятним для іноземних інвесторів і фінансових установ. Було передбачено іноземний арбітраж для підприємств з іноземними інвестиціями, компенсацію виробнику електроенергії фінансування, отриманого від міжнародних фінансових установ, експортних кредитних агенцій та фінансових установ розвитку, зокрема внаслідок змін у законодавстві, які призводять до неотримання тих доходів, які виробник має право отримати згідно з чинним законодавством. Як результат, протягом січня-листопада 2017 р. «зелений» тариф отримало понад 200 МВт потужностей. До 200 МВт отримало «зелений» тариф у січні після відновлення дії регулятора.

Для того, щоб галузь продовжувала активно розвиватися, парламент, уряд та НКРЕКП повинні продовжувати політику підтримки «зеленої» генерації та не допускати радикальних змін законодавства, які можуть порушити права інвесторів (зокрема, таких як раптовий перехід до системи аукціонів, значне здорожчання або ускладнення приєднання до електричних мереж тощо).

Загалом індустрія погоджується на аукціонний підхід для нових проектів, але з часом, коли буде розроблений механізм таких аукціонів, та лише для великих проектів.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати