У чому полягає складність щодо законодавчого врегулювання арбітрабельності спорів на теренах України?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З метою уникнення можливих проблем пов’язаних із питанням арбітрабельності спорів, потрібно детально проаналізувати національне законодавство сторін спору, законодавство країни, у якій проводиться арбітражний розгляд, а також країни, у якій розглядатиметься питання визнання та примусового виконання рішення міжнародного арбітражу. Історично склалося так, що між актами, які регулюють діяльність арбітражних установ, та актами, що регулюють процедуру розгляду справ національними судами України, існують певні суперечності.
Перелік спорів, що не підлягають арбітражному розгляду в Україні передбачений ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, ст. 77 ЗУ (далі – Закон України) «Про міжнародне приватне право» та деякими іншими законодавчими актами України. Водночас, у зв’язку з тим, що із вищевказаної статті ГПК України 01.03.2011 року було видалено слово «(арбітраж)», існує деякий сумнів щодо того, чи ця стаття застосовується саме до міжнародного арбітражу, а не тільки до внутрішнього третейського судочинства. Окрім того, сумніви стосуються й ст. 77 ЗУ «Про міжнародне приватне право», оскільки існує досить обґрунтована позиція, що відповідна стаття також не застосовується до міжнародного арбітражу, позаяк стосується лише виключної компетенції державних судів України, до системи яких не належить міжнародний комерційний арбітраж.