08 червня 2016, 18:03

В Україні запроваджено інститут приватних виконавців

Опубліковано в №23 (521)

1_Верховна_Рада_України_VADIM_CHUPRINA_©


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Відповідно до аналізу нинішнього стану правосуддя в Україні, у системі виконання судових рішень існують істотні проблеми: гранично низька частка фактичного виконання судових рішень; відсутність ефективної системи мотивації державних виконавців; системні недоліки у взаємодії державних виконавців з іншими державними та недержавними установами тощо. Для подолання цих проблем суб’єктами законодавчої ініціативи були запропоновані відповідні напрями реформування, у тому числі здійснення реорганізації системи виконання судових рішень та підвищення ефективності виконавчого провадження. Так, днями народні обранці підтримали два важливих законопроекти, дискусії щодо прийняття яких точилися досить тривалий час серед правничої спільноти, а саме: Закон «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Закон«Про виконавче провадження».

Закон про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, визначає основи організації та діяльності з примусового виконання рішень державними й приватними виконавцями, їх завдання та правовий статус.

Серед іншого, документом пропонується також внести зміни до низки законодавчих актів з метою запровадження змішаної системи виконання рішень, зокрема шляхом модернізації органів державної виконавчої служби, а також запровадження інституту приватних виконавців. З метою вдосконалення функціонування державної виконавчої служби підвищено вимоги до осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Законом визначено правовий статус приватних виконавців, врегульовано процедури набуття та зупинення права на здійснення діяльності приватними виконавцями, визначено особливості фінансового забезпечення діяльності приватних виконавців, процедури заміщення приватного виконавця, передбачено ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України, а також можливість створення ефективної системи самоврядування приватних виконавців тощо. Документом також пропонується встановити новий порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців. Так, рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця і посадових осіб органів державної виконавчої служби, а також приватного виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами та іншими особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Таким чином, законопроектом впроваджується інститут судового контролю за виконанням рішень, що забезпечить повноцінну реалізацію особою права на справедливий суд.

У свою чергу, закон про виконавче провадження має на меті підвищення ефективності діяльності органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів та забезпечення належної реалізації завершальної стадії судового розгляду – примусового виконання рішень.

Серед іншого, законом визначено перелік рішень, що не можуть виконуватися приватними виконавцями (за якими боржником є держава, державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, які фінансуються виключно коштом державного або/та місцевого бюджетів, або частка держави в статутному капіталі яких перевищує 25%; за якими стягувачами є держава, державні органи; рішення, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності, рішення про вселення і виселення фізичних осіб та ін.).

Для забезпечення ефективності виконавчого провадження, своєчасного та повного виконання рішень законопроектом, зокрема:

  • визначено принципи виконавчого провадження, що спрямовані на забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;
  • розширено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню;
  • передбачено формування відкритого Єдиного реєстру боржників;
  • запроваджено автоматизацію процедур виконання рішень шляхом електронної реєстрації документів, повного фіксування процесуальних рішень та виконавчих дій в автоматизованій системі;
  • оптимізовано строки проведення виконавчих дій;
  • передбачено посилення відповідальності боржника у виконавчому провадженні, істотне підвищення розмірів штрафів, що накладаються виконавцем;
  • модернізовано механізм адміністрування авансового внеску та виконавчого збору тощо.

Коментарі:

Абрамов - копия Ярослав Абрамов, старший юрист ЮК Prove Group 

Закон про приватних виконавців є ще одним «довгобудом», який можна вважати логічною частиною реформи правоохоронної системи. Хоча законом запроваджується новий вид незалежної професійної діяльності, однак цей вид, вочевидь, матиме багато специфічних рис. Можна проводити паралелі між системами контролю й самоврядування, створеними для нотаріусів та адвокатів, проте, очевидно, що «приватний» виконавець виявиться набагато менш «приватним», ніж можна було б очікувати. Достатньо згадати хоча б три моменти. По-перше, кваліфікаційну й дисциплінарну комісію частково формує Мінюст, причому до складу входить міністр або його заступник. По-друге, приватний виконавець, судячи з усього, все одно діє в рамках закону про виконавче провадження, до того ж зміни до КК вказують на наявність у виконавця окремих рис державного службовця (на що вказувало ще Головне юридичне управління ВРУ). По-третє, приватному виконавцю заборонено вчиняти дії щодо стягнення, якщо загальна сума коштів за усіма документами на стягнення, які перебувають в роботі у приватного виконавця, перевищує суму страхування його цивільно-правової відповідальності. Заслуговує на увагу і те, що саме Мінюст вестиме єдиний реєстр приватних виконавців, хоча закон і визначає звичний для нотаріальної діяльності принцип закріплення «округів».

Однак в законі є декілька досить небезпечних пробілів, перший з яких – це парадоксальна відсутність як переліку прав та обов’язків приватного виконавця, предметних чи інших обмежень щодо права здійснювати виконання рішень приватним виконавцем, так і проекту змін до закону про виконавче провадження, який, за задумом авторів, мав би це визначати (але, звичайно, не визначає). Другий момент – винагорода виконавця, для якої встановлено досить підозрілу дворівневу структуру, в якій лише перша частина фіксується на державному рівні. Водночас, система самоврядування приватних виконавців самостійно визначає норми етики, до того ж приватним виконавцям надається право на професійну таємницю, зміст якої є майже необмеженим. Також викликає подив відсутність у законі вказівок щодо порядку проходження навчання (як довго) і стажування (у кого саме) приватних виконавців. Першою реакцією будь-якого судового юриста буде впевненість у тому, що саме в категорію приватних виконавців перетечуть кадри зі стабільно недофінансованих і перевантажених підрозділів ДВС, а це прекрасне джерело корупції в умовах невизначеності обмежень щодо інструментів, які можуть використовуватися приватними виконавцями. За таких умов, закон створює всі можливості для легалізації колекторства у його найгірших проявах, натомість, не надає жодних нових шляхів запобігання зловживанню правами з боку приватних виконавців. Нарешті, окрема група питань стосується помилок законодавця, які детально описані у згаданому зауваженні Головного юридичного управління ВРУ та зачіпають права й обов’язки інших установ та інституцій (зокрема, Раді суддів України).

У підсумку, можливо, що під час голосування чи подальшого доопрацювання прийнятий закон буде приведено до тями або ж практика складеться у кращий спосіб. Однак на сьогодні виглядає так, що створений Верховною радою інститут є поки не дуже життєздатним, але вже обіцяє сторонам у цивільних, господарських, адміністративних справах цілу низку проблем.

 

Владислав Резников - копия Владислав Рєзніков, партнер ЮФ «Trusted Advisors»

Безумовно, запровадження інституту приватних виконавців – це революційний крок на шляху до реформування інституту примусового виконання. Я порівняв би цю подію із запровадженням інституту приватних нотаріусів у 1993 р.

Разом з тим, ухвалення закону є лише 10-відсотковою частиною на шляху до фактичної та реальної реформи виконавчого провадження. Успіх реформи залежатиме від того, наскільки професійно та ефективно буде проведено роботу щодо запровадження та налагодження нових інститутів і механізмів, які передбачені ухваленими законами, та наскільки швидко Міністерство юстиції України буде готове виправляти й коригувати виявлені під час запровадження недоліки та прогалини. Наразі мова йде про автоматизовану систему виконавчих проваджень, єдиний реєстр боржників, єдиний реєстр приватних виконавців, кваліфікаційну комісію приватних виконавців, дисциплінарну комісію приватних виконавців, самоврядування приватних виконавців (асоціація приватних виконавців та рада приватних виконавців), організацію доступу приватних виконавців до існуючих реєстрів та налагодження подальшої взаємодії державних і приватних структур з приватними виконавцями.

У той же час, слід розуміти, що приватні виконавці не можуть замінити або конкурувати з державною виконавчою службою за об’ємом виконавчих проваджень, які будуть у їх провадженні.

Враховуючи законодавчі обмеження щодо певної категорії проваджень, які не можуть здійснюватися приватним виконавцем, здається, що кількість проваджень, які будуть на виконанні приватних виконавців, не перевищить ¼ від загальної кількості ухвалених судових рішень, що підлягатимуть примусовому виконанню. Скоріш за все, після початку роботи інституту приватних виконавців показники фактичного виконання судових рішень у державної виконавчої служби різко зменшиться, оскільки і банки, і приватні юридичні особи перейдуть на співпрацю з приватними виконавцями. Саме тоді, оголяться усі проблеми державної виконавчої служби. І тоді, сподіваюсь, Міністерство юстиції буде змушене розпочати другий етап реформування інституту виконавчого провадження – реформування державної виконавчої служби.

Такий песимізм щодо подальшої долі державної виконавчої служби пояснюється відсутністю в ухвалених законах будь-яких інструментів, які були б направлені на вирішення істотних проблеми системи державного виконання рішень сьогодення, а саме: відсутність ефективної системи мотивації державних виконавців та системні недоліки у взаємодії державних виконавців з іншими державними й недержавними установами. Проте, у будь-якому разі, запровадження цих законів є революційним кроком при реформуванні системи примусового виконання рішень в Україні. Незабаром ми зможемо спостерігати появу реальних та ефективних органів виконання судових рішень.

 

Андрей Иванив - копия Андрій Іванів, юрист ЮК FCLEX 

Близько року тому юридична спільнота активно аналізувала поданий Президентом України пакет законів щодо реформування системи виконання судових рішень, у тому числі й законопроект №2056а «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Попри те, що закон був прийнятий лише 2.06.2016 р., до введення закону в дію, а саме до запровадження інституту приватних виконавців, державні органи почали готуватися завчасно. Ще у квітні Мін’юстом було анонсовано початок підготовки до конкурсу для кандидатів у приватні виконавці.

Основна дискусія стосовно прийнятого закону точиться щодо побоювань про можливі зловживання з боку приватних виконавців при виконанні рішень. Однак складається враження, що такі побоювання виникають у тих, хто має намір скористатися ситуацією, коли більшість судових рішень не виконуються.

Безумовно, певні ризики зловживань існують, однак спірним питанням є те, яким може бути характер таких зловживань, адже ті ж приватні виконавці діятимуть в межах процедури, визначеної Законом «Про виконавче провадження» та відповідними інструкціями, як і державні виконавці.

З іншого боку, прийнятий Закон «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», попри систему гарантій незалежності виконавців, передбачає і чітко регламентовану систему контролю за їхніми діями, зокрема шляхом проведення планових та позапланових перевірок Мін’юстом, ініціювання дисциплінарних провадження щодо приватних виконавців, а також встановлення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця.

При цьому механізми впливу на приватних виконавців, навіть через можливість ініціювання дисциплінарних стягнень, на нашу думку, в будь-якому випадку будуть ефективнішими, адже це очікувано реальний спосіб забезпечення законності дій останніх, у порівнянні з державними виконавцями.

Загалом, погоджуємося, що прийняття пакету законів з питань виконавчого провадження вже давно було на часі, при цьому прийняте правове регулювання повинне забезпечити реальне покращення системи виконання судових рішень, у тому числі завдяки запровадженню інституту приватних виконавців.

Основне питання в тому, наскільки швидко й ефективно для тих же приватних виконавців буде забезпечено інструментарій, який дозволить їм реально працювати та якісно відрізнятися від попереднього стану виконавчої служби.

 

Яков Гольдарб Яків Гольдарб, адвокат

Моя думка про законопроект – неоднозначна: він передбачає як позитивні новели, так і ризиковані норми. Передбачається створення інституту приватних виконавців. При цьому вони не зможуть здійснювати виконання рішень:

- про відібрання та передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

- рішень, за якими боржником є держава, державні органи;

- рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

- рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

- рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

- рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

- рішень про конфіскацію майна.

Передачу примусового виконання в приватні руки не підтримую. Вважаю, що цим повинна займатися держінституція. Не дивно, що великий бізнес, колектори «обзаведуться своїми» приватними виконавцями, що потягне за собою зловживання.

Передбачається створення Єдиного реєстру боржників (ЄРБ). З ним, на мою думку, пов'язана неоднозначна норма, відповідно до якої нотаріуси й інші особи, уповноважені реєструвати права, до яких з метою відчуження майна звернувся боржник, відмовляють у здійсненні реєстраційних дій, навіть якщо на його майно не накладений арешт. З одного боку, ця норма покликана нівелювати спроби боржників «переписати» активи. Але з іншого боку, арешт може бути накладений не на усе майно, а на окремі об’єкти, що належать боржникові, що може бути обумовлено розміром суми стягнення. Тобто особа, внесена до ЄРБ, не зможе відчужити своє майно, незалежно від суми стягнення, до того моменту, поки відомості про нього не будуть виключені з ЄРБ.

Обов'язковою умовою для початку виконання рішення є оплата стягувачем авансового внеску у розмірі 2% від суми стягнення, але не більше ніж 10 МЗП. У рішеннях не майнового характеру стосовно боржника-юрособи – 2 МЗП, фізособи – 1 МЗП.

Не думаю, що нововведення позитивно сприймуть стягувачі, які для захисту своїх прав і так спочатку були змушені заплатити судовий збір, а тепер ще й авансувати виконавця. Окрім цього, якщо авансового внеску не вистачило на покриття витрат виконавця, стягувач зобов'язаний їх компенсувати. Тобто вводиться принцип «передоплати» (для отримання підстави що-небудь стягувати, треба заплатити судовий збір – авансувати виконавця).

Проект передбачає, що 10% виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, розраховується не від суми, що підлягає стягненню, а від фактично стягнутої.

Однак відома практика стягнення збору, коли виконавець, окрім відправлення постанови про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту, не зробив більше нічого. Тому це нововведення схвалюється: чим більше стягнуто, тим більше отримано збору.

Не можна буде звернути стягнення на єдине житло боржника, якщо сума боргу не перевищує 20 МЗП (зараз – 10 МЗП). В цілому, підтримую, що ця сума збільшена, але з урахуванням зубожіння населення, багаторазового підвищення тарифів на ЖКГ (через що кількість виконавчих проваджень значно зросте), вважаю, що ця цифра має бути піднята мінімум до 100 МЗП. Адже 20 МЗП - це трохи більше ніж 1 тис. доларів. Така заборгованість може «набігти» за півроку несплати за комунальних послуг.

 

Павел Осадчий - копия Павло Осадчий, адвокат

Реформа виконавчого провадження в Україні – це проблема, яка назріла давно. Статистика підтверджує менше ніж 5% виконаних судових рішень. Служба, яка не виконує поставлених завдань, нікому не потрібна. Вона використовується як один зі способів тиску в конфліктах, де часто використовується однією стороною проти іншої. Де гарантія, що новостворені «приватні виконавчі служби» не стануть кишеньковими рейдерськими структурами? На сьогодні виконавець, у якого зарплата на рівні мінімально встановленого окладу, ніяк не мотивований отримати потрібний результат. Не варто чекати великих результатів від фахівця, який має у провадженні по 2 тис. справ на місяць. Про ефективність застарілого механізму виконавчого провадження зараз не йдеться.

У той же час, не зрозуміла ініціатива реформувати не саму державну виконавчу службу – ініціатива, спрямована на створення нової структури. Існують обґрунтовані побоювання, що ухвалення закону про приватних виконавців фактично узаконює колекторську діяльність. А сама державна виконавча служба ніяк не піддасться змінам. Треба реформувати цю службу, а не давати їм додаткові кошти й створювати приватну компанію людей з дублюючими повноваженнями.

Зрозуміла ініціатива законодавця провести роздержавлення такого складного й огрядного механізму виконавчої служби. Однак потрібно спочатку вводити суворий контроль над «приватниками», аж до позбавлення останніх ліцензій. В погоні за збільшенням відсотка виконаних рішень не повинні виникати органи на службі великих фінансово-промислових груп.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати