Розпочатий державою процес реформування правових інститутів ґрунтується на принципах дерегуляції та самовизначення фахівців, які здійснюють свою діяльність самостійно. Адвокатам, аудиторам, оцінювачам, нотаріусам, приватним виконавцям та іншим професіоналам пропонують об’єднатися у саморегулівні організації та самостійно визначати правила своєї діяльності. Також сьогодні активно розвивається суддівське і прокурорське самоврядування та саморегулювання інших суспільно значущих правових інститутів. І хоча наразі в Україні не прийнято закон про саморегулівні організації, представники юридичної спільноти активно обговорюють концептуальні положення майбутнього документу та вважають за необхідне якнайшвидше законодавчо врегулювати єдині правила діяльності професійних організацій та об’єднань для уникнення неоднозначного трактування стандартів їхньої діяльності. На думку експертів, одним із першочергових завдань є забезпечення балансу між правами й повноваженнями вільних професіоналів та органів саморегулівних організацій, які їх об’єднують. Саме цій темі був присвячений круглий стіл «Законодавче забезпечення саморегулівних організацій. Обговорення законопроекту».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
«Сьогодні в Україні анонсуються законодавчі зміни, які можуть передувати певній децентралізації та дерегуляції надання професійних послуг. Ці зміни стосуються і встановлення саморегуляції для професіоналів, які надають публічні послуги. Такі послуги надають оцінювачі, нотаріуси, третейські судді (невдовзі надаватимуть і приватні виконавці). Одним з перших законів, який згадує про саморегулівні організації, є Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та новий закон, пов'язаний з виконанням функцій приватного виконавця, котрий нещодавно набув чинності. Відповідно до прикінцевих положень цього закону, самоврядування у приватних виконавців формуватиметься наступного року, проте, як повідомляють в Міністерстві юстиції, відбір буде проводитися вже наприкінці цього року. Сьогодні нам варто розуміти, що робота саморегулівних організацій, їхня діяльність для всіх учасників цього правового поля повинна регулюватися єдиним законом, який встановлює певні стандарти та правила щодо створення і діяльності саморегулівних організацій. У зв’язку з тим, що в парламенті ще немає відповідного законопроекту, нам необхідно напрацювати певну концепцію, дорожню карту, яка пов’язана з діяльністю саморегулівних організацій. Оскільки на практиці ми вже розуміємо, де є хибні моменти, де є певні проблеми та позитиви для саморегулівних організацій», – зазначила Голова Ради адвокатів м. Києва Інна Рафальська.
Юридична допомога чи бізнес?
За словами заступника керівника Проекту USAID Наталії Петрової, при розгляді питання саморегулювання перш за все необхідно визначитися, до якої міри держава в особі парламенту повинна втручатися у сферу правового регулювання таких організацій, та чи достатньо буде прав у вищих керівних органів таких організацій впоратися з цими питаннями. «Від визначення того, є юридична професія просто діяльністю, представники якої надають юридичну допомогу, чи це бізнес з надання юридичних послуг, залежатиме, хто має регулювати правила поведінки для нас, як саме та які це правила мають бути», – впевнена пані Петрова.
У свою чергу, представник робочої групи з реформування законодавства про адвокатуру, створеної при Раді з питань судової реформи, Віктор Короленко заявив, що вивчаючи питання реформування адвокатури, варто було б розпочати цю роботу з визначення засад самоврядування цієї процесії. На думку експерта, саме від того, яким чином побудована система саморегулювання адвокатури, буде залежати ефективність цього інституту, який є невіддільним елементом судової системи. «Слід зазначити, що за законом окремі функції самоврядування надані й іншим професіям, крім адвокатури. Елементи самоврядування можна побачити як у суддівській професії, так і в прокурорській. В адвокатурі ж присутні практично всі функції регулювання професії, поставлено на платформу самоврядування адвокатської спільноти. З огляду на це, можна зробити висновок, що усі вади й усі досягнення адвокатури є наслідком того, яким чином побудоване самоврядування в адвокатурі», – зауважив пан Короленко.
Коментарі
Інна Рафальська,
голова Ради адвокатів м. Києва
Ми вимушені говорити на прикладі ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тому що це перший законодавчий акт, котрий якимось чином намагався врегулювати питання і самоврядування, і саморегулювання організації. Ми бачимо, що закон має дефекти, які потрібно виправляти. Саме необхідність виправлення цих дефектів спонукала до вирішення питання, пов’язаного з тим, чи мають саморегулівні організації різних професій базуватися на одних принципах і будуватися так, як це запропонує законодавець. Я вважаю, що це не є втручанням держави в діяльність будь-якої вільної професії. Це є запропоновані державою правила функціонування об’єднань професіоналів і відповідальності безпосередньо самих об’єднань цих саморегулівних організацій перед своїми членами й перед державою. Насамперед, мова йде про те, що держава, передаючи та делегуючи певні функції, пов’язані з доступом до професії, з контролем професії, намагається відповідним чином встановити певні правила відповідальності тих органів або організацій, які контролюють цю діяльність і здійснюють цей допуск. У зв’язку з цим в парламенті у різних каденціях неодноразово вносилися питання щодо визначення саме законодавчого регулювання саморегулівних організацій (не професій, тому що професії регулюються відповідно спільнотою, самою організацією, яка складається з членів цих організацій-професіоналів). Усі проекти мали пропозицію щодо визначення кола суб’єктів, які об’єднуються та регулюються тими правилами, які встановлюють саморегулівні організації. Визначені вони були в усіх проектах, просто жоден не дожив до цієї каденції. Мова йде про певних суб’єктів підприємницької діяльності та професіоналів, які надають публічні послуги. Тобто послуги, які є значущими для функціонування суспільства, держави, правовідносин та інше. Такий підхід, який вносився послідовно різними суб’єктами законодавчої ініціативи як пропозиція до законопроектів, є достатньо обґрунтованим.
Наталя Петрова,
заступник керівника Проекту USAID
Не секрет, що принцип самоврядування властивий для територіальних громад, громадських організацій та професійних спільнот. Чи це одне й те саме, коли йдеться про місцеве самоврядування чи про самоврядування групи осіб, які об’єдналися заради захисту представництва своїх інтересів, а також коли йдеться про самоврядування професійних спільнот, якими є лікарі, адвокати, судді, прокурори тощо? Одного разу я готувала презентацію на засідання Ради адвокатів щодо стратегії розвитку Асоціації. У презентації був один слайд, у якому я провела різницю між неурядовими та професійними організаціями. В чому полягає фундаментальна різниця між ними? В неурядових організаціях (в яких також основний принцип – самоврядування) є добровільне членство, вони об’єднуються за власним інтересом і немає значення, до яких професій вони належать. В них немає системи дисциплінарної відповідальності, вони не складають присяги та не є суб’єктом дотримання професійних стандартів. Таким чином, у громадських об’єднань, які також керовані доброю волею до об’єднання, немає скільки обмежень, які насправді існують у професійних спільнотах. Ми маємо бути свідомі того, що принцип самоврядування властивий для багатьох утворень, але він особливий для нашої професії: ми пов’язані присягою та дисциплінарною відповідальністю, у нас євироблені правила поведінки.
Віктор Короленко,
представник робочої групи з реформування законодавства про адвокатуру, створеної при Раді з питань судової реформи
Вивчаючи міжнародний досвід самоврядування на прикладі адвокатської професії, варто зазначити, що в різних країнах система самоврядування побудована по-різному. Наприклад, регулювання адвокатської професії у Польщі. Стосовно вступу до професії у Польщі законом передбачена значна участь держави. У Великій Британії, взагалі, для регулювання адвокатської професії існує розгалужена система державного регулятора. В Україні участь держави в регулюванні адвокатської професії зведена до мінімуму. Як зазначено в останніх змінах до Конституції, визначення засад регулювання адвокатської професії віднесено до самоврядних організацій в системі адвокатури. Де межа, де баланс між повноваженнями самоврядних організацій, органів самоврядування та держави? Де баланс розподілу повноважень між місцевими осередками, місцевими органами самоврядування і центральними органами, тобто органами національного самоврядування? Чи можлива уніфікація засад саморегулювання, та чи можлива концепція визначення єдиних засад самоврядування для всіх професій в країні (в кожній професії є своя специфіка, різна участь держави в регулюванні професії)? Ці питання потрібно осмислити й опрацювати як єдину концепцію, для того щоб ми все ж таки йшли далі в цивілізоване майбутнє без різких імпровізацій в тій чи іншій професії. Адже, як показує невеликий досвід сучасної адвокатури України, існує багато невирішених питань, в тому числі й у самоврядуванні. Професійній спільноті необхідно обговорити ці питання та прийти до певних дефініцій і концепцій.
Ростислав Кравець,
старший партнер АК «Кравець і партнери»
Стосовно об’єднань професійних спілок (аудиторів, нотаріусів, адвокатів), я вважаю, що певний загальний підхід у всіх повинен бути однаковий. Це професійні організації, тому для них усіх повинні бути певні типові правила. Однак, з огляду на специфіку роботи тієї чи іншої організації, дійсно, є певні обмеження, і тут потрібно звертати увагу на те, які з цих органів фактично є конституційними. Якщо говорити про адвокатуру, вона закріплена в Конституції. Тобто існують певні обов’язки перед суспільством про те, що повинна, з одного боку, виконувати адвокатура, а з іншого боку – обов’язки держави (що повинна робити держава і з чим рахуватися в діяльності того чи іншого професійного об’єднання). Сьогодні ці обов’язки державою не виконуються, вони ігноруються. Взяти до уваги ті ж адвокатські запити, які вже наболіли усім. Останнім часом це ігнорування державою основних функцій призвело до кричущих випадків, таких як обшуки один в одного ГПУ і НАБУ тощо. Тому саме з цього і випливає взаємозв’язок між професійними організаціями й самою державою. Ще раз хочу зазначити, що певні такі стовпи повинні бути однакові в усіх організацій. Але має бути певна відмінність, знову ж таки, у зв’язку з направленням тієї чи іншої організації та з відповідальністю держави перед цією організацією, і самої організації перед державою та громадянами.