22 жовтня 2013, 15:44

Рішення Конституційного Суду України щодо виплат роботодавцем працівнику

Оприлюднено рішення КСУ по справі

Опубліковано в №43 (385)

Конституційним Судом України було розглянуто на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням громадянки Присяжнюк Людмили Михайлівни щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі – Кодекс), ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (далі – Закон).

Приводом для розгляду справи відповідно до ст.ст. 42, 43 Закону України «Про Конституційний Суд України» стало конституційне звернення громадянки Присяжнюк Л. М.

Пані Присяжнюк звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень вищезазначених нормативних актів стосовно того, чи охоплює поняття «належна працівнику заробітна плата» усі виплати, на які працівник має право, зокрема й за час простою, що мав місце не з вини працівника, та чи обмежується строком позовної давності звернення до суду з позовом про стягнення такої заробітної плати залежно від її нарахування роботодавцем.

Автор клопотання, посилаючись на долучені до конституційного звернення рішення судів України, стверджує, що суди, постановляючи судові рішення у справах про стягнення належної йому заробітної плати, по­різному інтерпретують положення ч. 2 ст. 233 Кодексу стосовно належної до виплати працівникові заробітної плати, унаслідок чого неоднаково застосовують положення закону щодо строків позовної давності. Вказане, на думку Присяжнюк Л. М., призвело до порушення її права на своєчасне одержання заробітної плати, що суперечить ч.ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України, а застосування строків позовної давності до вимог про оплату вимушеного простою, що відбувся не з вини працівника, позбавило її права на справедливий суд.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95‚ ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь­яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене в частині першій ст. 94 Кодексу і частині першій ст. 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Щоб читати далі, передплатіть доступ
0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати