Популярні матеріали

20 жовтня 2017, 17:09

Коли говорить зброя, певно, закони мовчать?

Протягом новітньої історії нашої держави словосполучення «захисник України» ще ніколи не мало такого вагомого значення, як останніми роками. Історії про жертовність, мужність та звитягу наших сучасних українських вояків вже знаходять і знаходитимуть своє відображення у творах літератури, кінематографу, журналістських есе та інтерв’ю, тому що українці мусять знати своїх героїв, шанувати, пам’ятати та пишатися ними.

«Юридична Газета» вирішила розповісти читачам про деяких захисників України з юридичної спільноти, які в мирному житті є успішними юристами-практиками.

Мельник Ігор Мельникадвокат, керуючий партнер IMG Partners      

- Пане Ігоре, Ви були мобілізовані чи відправилися на війну добровольцем?

- На війну відправився за мобілізацією. Щойно отримав першу повістку, одразу пішов до військового комісаріату. Не мав жодного бажання «відкосити» від обов’язку перед Батьківщиною. Звісно, маючи великий юридичний досвід, я знав способи обійти цей призов, однак не мав жодного бажання так вчинити. Рішення про похід в армію ухвалив майже миттєво. Я відчував необхідність виконати свій громадянський обов’язок перед Батьківщиною та своєю родиною. Мене призвали у 4-тій хвилі мобілізації наприкінці січня 2015 р., коли точилися бої за донецький аеропорт. Загалом, я відслужив 14,5 місяців.

- Яка у Вас була військова спеціальність?

- Насправді, спочатку в мене було дві спеціалізації. За повісткою я мав відслужити як офіцер танкових військ (у разі потреби був готовий служити саме в такій формі), однак у мене не було військового досвіду в танкових військах. На військовій кафедрі я отримав освіту з військової соціології та психології. Військовий комісар зазначив, що наразі Батьківщині особливо потрібні замполіти. Таким чином, я служив за цією спеціальністю.

- Як відреагували клієнти на те, що Ви тимчасово припинили юридичну практику?

- Чесно кажучи, клієнти були глибоко вражені. Спочатку вони навіть не могли повірити, що адвокат такого рівня не зміг «відкосити» від армії. Було досить важко налагодити роботу команди з клієнтами за моєї відсутності, адже більшість клієнтів були прив’язані до мене особисто.

- Як змінилося Ваше ставлення до життя, в тому числі до професії, після повернення із зони АТО?

- Моїм головним завданням на посаді заступника 2-ої роти 13-го батальйону була підтримка морально-психологічного стану бійців, забезпечення їхнього побуту, елементарних потреб, дозвілля та вирішення різноманітних завдань (як особистого, так і загально батальйонного значення). Як виявилося, найпотрібнішим було виконання цього завдання безпосередньо на передовій, адже бойовий дух і прагнення до перемоги були та є найважливішою складовою мотивації українських воїнів у боротьбі з окупантами. Під час служби в армії я дуже скучив за своєю професією та корисними для суспільства справами, тому після повернення одразу ж занурився в юридичну та аграрну роботу.    

- На Вашу думку, чи є різниця між юристом, що побував на війні, й тим, що практикував і практикує без такого особливого життєвого досвіду?

- На мою думку, різниця є навіть між мною «до» та «після», а не лише у порівнянні з іншими колегами. Я вважаю, що такі хлопці нашої професії як Ілля Костін, Сергій Лапутько, Орест Яцишин та інші, хто служив, є більш зрілими та сміливими як у житті, так і в роботі. Особисто я закликаю всіх чоловіків, а не лише колег, не ухилятися, віддати борг Батьківщині та без остраху виконати свій громадянський обов’язок!

Микола Біллер Микола Біллер, доброволець, очолював підрозділ «Каскад-Захід». У мирному житті - приватний нотаріус.

- Пане Миколо, можете пригадати той момент, коли вирішили захищати Батьківщину зі зброєю в руках? Які відчуття і думки вас переповнювали?

- Я прийняв рішення ще під час подій на Майдані, а коли росіяни окупували Крим, то вже не вагався. Через професію я не зміг піти в ЗСУ, а також мусив щось заробляти, оскільки маю сім'ю. Тому мої мандри на Схід з квітня 2014 р. були тимчасовими (коли на тиждень, а коли на кілька тижнів). Там я знайшов соратників і побратимів. Дякувати Богу, майже всі повернулися додому живими. До кінця 2014 р. я зрозумів, що мушу щось обирати: залишатися постійно на Сході чи робити щось для армії в тилу, продовжуючи нотарювати. Таким чином, вже приблизно з вересня-листопада наш підрозділ «Каскад-Захід» почав займатися більш гуманітарними питаннями, допомагаючи нашим військовополоненим. Ми всіляко підтримували військових, які потрапили в полон, а також їхні сім’ї, адже вони заслуговують на таку ж увагу, як і мобілізовані та військові, що боронять мир на Сході країни.

- Як відреагували Ваші клієнти на те, що Ви тимчасово припинили нотаріальну практику?

- Клієнти реагували по-різному. Одні схвалювали та допомагали, інші не розуміли та переходили до інших нотаріусів. Оскільки мої поїздки були нетривалими й швидше таємними, то відчутного відтоку клієнтів не було (принаймні на початку).

- Як змінилося Ваше ставлення до життя (в тому числі до професії), коли повернулися із зони АТО? Які життєві висновки винесли для себе?

- Погляди на життя дійсно змінилися. Я почав більше цінувати життя та, можливо, не так зневажливо до нього ставитися. Не можу сказати за інших колег, але я став більш емоційним, а в деяких випадках навіть нестриманим. Розумію, що у професії юриста це може шкодити. Також я навчився розрізняти де правда, а де брехня. Після Сходу у мене з'явилося невелике коло однодумців, яким я насправді довіряю.

Професія нотаріуса завжди виклала у мене повагу. Я надалі намагаюся працювати для людей. Мої постійні клієнти для мене як друзі, тому я завжди стараюся допомагати тим, хто звертається. Останнім часом, розуміючи загальну ситуацію в країні, своїми порадами та консультаціями намагаюся донести до людей, що який би не був закон, його потрібно дотримуватися, а також завжди залишатися людиною, як би тяжко і скрутно не було.

Тарас Лесюк Тарас Лесюк, до війни працював адвокатом, очолював підрозділ одного з найбільших банків України. Після війни працює першим заступником керівника Головного департаменту з питань впровадження реформ в Адміністрації Президента України

- Пане Тарасе, коли Вас мобілізували? Що відчували, отримавши повістку?

- Події лютого 2014 р. наводили на думку, що Україні не вдасться уникнути війни. В тих умовах я мав бажання бути максимально корисним для держави та суспільства. Навіть з обмеженої інформації, яка була доступною з відкритих джерел для «невійськових», можна було зрозуміти, що ЗСУ на той час були не в найкращій формі, що без проведення мобілізації армія не зможе зупинити агресора. Тому ще до початку оголошення першої хвилі мобілізації я самостійно з’явився до військового комісаріату для уточнення своїх контактних даних. Під час розмови з військовим комісаром я висловив свою позицію щодо бажання взяти участь у захисті держави.

21.03.2014 р. мені зателефонував військовий комісар і запропонував прибути до військкомату для подальшого направлення «у війська». Мій призов на військову службу відбувся без повістки, лише на підставі телефонного дзвінка. В той же день з військкомату мене направили до Білоцерківського зенітного ракетного полку, де призначили на посаду помічника командира полку з правової роботи. На той час я не мав досвіду військової служби, але було близько 15 років стажу в галузі права, що дуже допомогло мені на новій професійній ниві.

Що стосується відчуттів від отримання повістки, то оскільки до можливої мобілізації я був готовий, це не було для мене несподіванкою. У військкомат я прибув після телефонного дзвінка і вже там випросив довідку для подальшої передачі до відділу кадрів мого роботодавця, оскільки переживав, щоб мене не звільнили за прогул.

- Чим юристи займалися у Збройних силах України? Які у Вас були повноваження?

- У полку не було юридичної служби, я був єдиним юристом. Тому доводилося самотужки розбиратися у тонкощах та особливостях військової юриспруденції. Варто зазначити, що велику підтримку надавали офіцери, які служили в полку. Значна допомога надавалась військовими юристами 8-го армійського корпусу, до складу якого входив полк. Повноваження військового юриста визначені у Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України. Помічник командира полку з правової роботи підпорядковується командирові полку з питань організації правової роботи, керується вказівками юридичної служби вищого рівня, у мирний та воєнний час відповідає за організацію і стан правової роботи в полку.

До обов’язків військового юриста належить організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання вимог законодавства в полку; надання командуванню пропозицій та консультацій щодо вирішення питань правового забезпечення діяльності полку; перевірка на відповідність вимогам законодавства проектів наказів, інших документів правового характеру, що подаються на підпис командирові полку; представництво інтересів полку в судах та інші Повноваження, визначені законом. Фактично, повноваження схожі з повноваженнями юрисконсульта державних установ. Також є певні обов’язки, обумовлені військовою службою та обов’язкові для всіх військовослужбовців: постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати майстерність, додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, знати та тримати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку тощо.

- Яку законодавчу базу Ви використовували в роботі? Яка ситуація з юриспруденцією у воєнній та військовій галузі?

- Найскладнішим моментом на початку 2014 р. була відсутність законодавчої бази, що регулювала б особливості проходження військової служби під час мобілізації. Було законодавче визначення строкової служби, було врегульовано питання військової служби за контрактом, однак питання прав, обов’язків та гарантій мобілізованих військовослужбовців були не врегульованими. Складалося враження, що все наше законодавство у цій сфері було розраховане лише на мирний час. Проте в дуже швидко законодавець зумів ухвалити важливі закони, які надали відповідь на більшість запитань військовослужбовців. Як помічнику командира з правової роботи, мені доводилося проводити роз’яснювальну роботу з мобілізованими та їхніми родичами. На початку я багато спілкувався з представниками роботодавців, працівників яких було мобілізовано. Що стосується законодавства, на щастя, у ХХІ столітті не є актуальним вислів Цицерона: «INTER ARMA SILENT LEGES» («Коли говорить зброя, закони мовчать). Військове законодавство є і воно постійно вдосконалюється. Для його належного застосування потрібні військові юристи.

- Що для Вас професія правника до і після війни? Що змінилося? Які життєві висновки ви для себе зробили?

- Під час проходження військової служби я особливо гостро відчув важливість та необхідність професії юриста. В умовах, коли вояки обмежені в засобах, спрямованих на захист їхніх прав, важливо отримувати фахову допомогу професійного юриста. Це піднімає бойовий дух військовослужбовців. Я пишаюся тим, що проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Збройних Силах України, мабуть, у найтрагічніший період новітньої історії нашої держави. Зараз багато громадян України усвідомили, що мирне небо над головою – це не щось само собою зрозуміле. Мир є благом, для забезпечення якого потрібно докласти багато зусиль. Для цього необхідно бути постійно готовим усім громадянам України.

Бежевец Олексій Бежевець, адвокат, партнер юридичної компанії «Правовий Альянс», засновник Благодійного фонду «Коло»

- Пане Олексію, коли та чому Ви вирішили піти воювати на Схід?

- Пішов воювати на Схід, тому що потрібно було захищати свою Батьківщину від ворога. У 2014 р. я розпочав свою волонтерську діяльність, ми збирали й возили на Схід все необхідне для війська та вояків. У 2015 р. я пішов служити в добровольчий батальйон «Гарпун».

- Як часто на війні доводилося використовувати професію?

- Доводилося досить часто, оскільки специфіка роботи, якою я займався, передбачала різні ситуації взаємодії з цивільним населенням, потенційним ворогом, потенційними диверсантами та ін. Тому дуже важливим для розуміння було те, як себе поводити в різних ситуаціях, щоб це «не вилізло боком». До мене часто зверталися за порадою, також з власної ініціативи я регулював речі певні моменти. Безперечно, юридична освіта і набутий досвід стали там у нагоді.

- Як ви перелаштувалися на мирне життя?

- Війна – це докорінна переоцінка цінностей. Відповідно, адаптація до мирного життя вимагає певних зусиль і часу. Я думаю, що у кожного це свій процес. Алгоритм дій та їх послідовність, як це впливає на оточуючих – все дуже індивідуально. Я вважаю, мені вдалося. Повернувся до професії одразу, але період адаптації був достатньо тривалим.

- Розкажіть, як виникла ідея створення благодійного фонду «Коло»? В якому напрямку працює цей фонд?

- Влітку 2014 р., коли війна була у гострій фазі, а наша армія – гола і боса, стало зрозуміло, що без допомоги суспільства українське військо не готове виконувати поставлені завдання. Ми створили волонтерську групу, почали возити все необхідне на фронт. Варто зазначити, що багато друзів–юристів та адвокатів відгукнулися. Вони збирали кошти, необхідні речі та допомагали нам. Власне, у такому вигляді ця волонтерська спільнота існує і досі.

Наша діяльність потребувала певного інструментарію, в тому числі в публічно-правовій площині, щоб була змога під певним брендом збирати відповідні активи, отримувати благодійні внески від юридичних осіб. Тому ми створили благодійний фонд, що дало змогу на офіційному рівні акумулювати кошти. Фонд, як інструмент благодійної волонтерської діяльності, який досі існує, засвідчив свою ефективність. Крім благодійної фінансової допомоги, фонд має напрямок психологічної допомоги. Ми розробили програму, в якій психологи працюють з бійцями та членами їхніх сімей.

На сьогодні ще одним успішним проектом нашого фонду є проект правової допомоги учасникам АТО. До цього проекту нам вдалося залучити близько сотні юристів не лише з Києва, а й з усієї країні. При надходженні запитів про надання правової допомоги (а вони надходять майже щодня) за певним алгоритмом включається той чи інший юрист, який на волонтерських засадах надає правову допомогу. Наш фонд постійно засвідчує свою ефективність, ми допомогли вже близько тисячі сімей військових. Я вважаю це нашим великим успіхом.

Мещєрякова.jpg2 Наталія Мещерякова, начальник групи цивільно-військового співробітництва 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. До війни мала IP-практику в Astapov Lawyers (зараз Eterna Law), очолювала власну компанію IPExperts, була судовим експертом.

- Пані Наталіє, розкажіть, чому Ви вирішили змінити таку цікаву професію у галузі інтелектуальної власності на контракт у ЗСУ?

- Я розумію, що моє рішення укласти контракт про службу в Збройних силах України дуже здивувало моїх колег. Одразу поспішаю запевнити – в окопах не сиджу, в атаки батальйони не воджу. Зараз, під час збройної агресії Росії проти України, в армії є багато сфер, де потрібні люди з досвідом роботи в цивільних структурах. Моя служба в зоні АТО почалась з мобільних груп для боротьби з незаконним переміщенням товарів через лінію зіткнення. У 2015 р. я пішла служити старшим оперуповноваженим з особливо важливих справ до спецпідрозділу «Фантом». Працюю таким чином: вночі – в мобільній групі, за кермом, у бронежилеті та АКС-74У; вдень – у прокуратурі, судах, з ноутбуком і кодексами.

- Як юрист, які проблеми Ви бачили на фронті?

- З того часу і до весни цього року головною проблемою було недосконале законодавство та відсутність волі до його змін. Тому 90% фактів затримання вантажівок під час спроби перетнути лінію зіткнення не мали логічного продовження у вигляді конфіскації товарів і накладених штрафів. Фіскали та СБУ працювали на «корзину», тому що суди не мали законних підстав притягнути до відповідальності причетних осіб. Ст. 204-3, якою влітку 2015 р. доповнили КУпАП, не працювала, оскільки КМУ зволікав із затвердженням Порядку переміщення товарів через лінію розмежування. Справи за ст. 285-5 ККУ «Фінансування тероризму» майже не рухалися, суди один за одним знімали арешти, накладені на затримані автомобілі, товари та готівкові кошти. У той же час через лінію зіткнення залізницею перевозилися товари в промислових обсягах. Така торгівля наповнювала казну так званої ДНР. Війна створила чимало ситуацій, до яких законодавство «мирного часу» не було пристосоване. До війни навіть армія не була готова. Однак реагувати на нові виклики, вносити зміни, працювати над підзаконними актами потрібно вчасно. На жаль, не всі пропозиції та ініціативи, які я подавала в МТОТ і народним депутатам, втілилися в законодавстві, але принаймні увагу до проблемних питань я змогла привернути.

- Розкажіть, будь ласка, про підрозділ, в якому Ви зараз служите?

- Сьогодні я начальник групи цивільно-військового співробітництва 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Цей підрозділ створювався за аналогією до підрозділу СІМІС (Civil-Military Cooperation) НАТО. Український СІМІС – унікальний. Наразі ми єдина країна, де підрозділи СІМІС працюють на території своєї країни та підвищують лояльність населення в зоні конфлікту до власної армії, встановлюють стосунки та зміцнюють довіру між військовими та цивільними.

- Чи є різниця між проходженням військової служби жінкою і чоловіком у воєнний час?

- Щоб читачі не думали, що в армії чоловіки командують та стріляють, а жінки куховарять та перемотують рани, розкажу коротко, чим я займаюся. По-перше, це надання допомоги цивільному населенню в зоні конфлікту безпосередньо біля лінії зіткнення та в «сірих зонах», а також організація відновлення пошкодженої внаслідок бойових дій інфраструктури. Специфіка полягає в тому, що жодне вирішення проблем місцевого населення, взаємодія з гуманітарними та благодійними місіями не повинні заважати виконанню бойових завдань. Наприклад, при відновлюванні пошкодженої внаслідок бойових дій інфраструктури ми маємо все організувати без ризику для ремонтних бригад, цивільних осіб та особового складу, що тримає оборону на цій ділянці. Під час доставки гуманітарних вантажів жителям прилеглих до лінії зіткнення населених пунктів чи «сірих зон» важливо не розкрити системи охорони й оборони військових об’єктів, місця розташування озброєння, військової техніки та кількості особового складу. Зберегти життя – це пріоритет.

По-друге, це дотримання законності військовими структурами при виконанні бойових завдань. Населення в зоні конфлікту позбавлене доступу до багатьох благ, зокрема медичних, юридичних, адміністративних послуг, транспортного сполучення; має проблеми з працевлаштуванням, доступом до торговельних закладів; постачання води, газу та електрики є нестабільним. Ці обставини впливають на настрої та ставлення до військових. Ми чуємо фрази: «якби вас тут не було», «якби ви сюди не прийшли», «через вас по нас стріляють» та ін. Люди насправді страждають і потребують допомоги, навіть якщо отримавши її плюють нам у спину. Люди настраждалися від війни, в тому числі від наших дій, тому вони мають право сердитися на нас. І саме нам потрібно це виправляти. Таким чином, крім уникнення конфліктних ситуацій та дотримання законності, ми намагаємося створювати в очах місцевого населення позитивний імідж українського військового-захисника та України як правової держави, що протистоїть Росії як державі-агресору й окупанту.

Отже, на війні достатньо роботи для юриста. В цій діяльності мені знадобилося майже все, що я вміла як правник, а військову специфіку опановую вже тут під час роботи. Юристу властиво навчатися протягом усього життя. За 5 років контракту, думаю, встигну.

сергеев Кирило Сєргєєв, доброволець, в.о. командира взводу батальйону «Айдар». У мирний час - адвокат, директор адвокатського бюро «Сергєєв і партнери»

- Пане Кириле, розкажіть, коли та чому вирішили піти на війну?

- Починаючи з квітня 2014 р., після подій на Майдані, я вже морально готувався до війни. На той час це рішення для мене було цілком очевидним. Я відчував, що альтернатив немає: усі чоловіки мусять бути там, адже наша Батьківщина у небезпеці. В армії я не служив і зовсім не розумів, що таке військо, а надто війна, куди я можу потрапити. Це зараз я згадую з гумором, а на той час все було дуже серйозно. Перевага нашої першої хвилі добровольців була в тому, що ми мали можливість поступово обстрілюватися. Я маю на увазі, що спочатку у травні місяці ми зовсім ще не вміли воювати. Супротивник також був недосвідчений. Поступово від бою до бою ми набиралися досвіду та впевненості. Вже в липні, як нам здавалося, ми знали, як воювати, що робити при мінометному обстрілі, як виглядає обстріл «Градами». Перші серйозні бої наш батальйон провів біля населеного пункту Металістик. Тоді, 17 липня, ми втратили 4-х бійців.

- Що таке бути на війні людині інтелектуальної праці?

- На війні я зробив для себе відкриття, що люди з вищою освітою – набагато кращі воїни. Вони розуміли, що таке відповідальність, та могли прогнозувати ризики. Цікаво було побачити, що з усіх вояків, які мали вищу освіту, юристів було найбільше.

- На Вашу думку, чи є різниця між тим юристом, що воював, і тим, що практикував та практикує без такого особливого життєвого досвіду?

- Після перебування на Сході я зрозумів і пропустив через себе вислів про те, що у воїна життя назавжди розділятиметься на три етапи: до війни, війна та після війни. Людина ніколи не буде вже такою, як була до війни. В голові кардинально змінюється ставлення до багатьох речей. Я перестав боятися невідомого майбутнього, тому що я вже бачив у житті, чого насправді потрібно боятися. Спокійніше ставлюся до життєвих проблем, завдяки чому навіть збільшується результативність. Численні ситуації, що відбуваються у житті та в юридичній практиці, після війни оцінюються крізь призму: «А чи за це ми воювали?».

З мого взводу чисельністю в 30 осіб не повернулися з війни 8 вояків. Який би вибір переді мною не стояв у житті, я завжди його пропускатиму крізь призму: «За що загинули мої друзі?». Взагалі, принцип деяких колег – «не моя війна» – дуже дратує. На війні, а зараз у мирному житті я спостерігаю два абсолютно різні світи: в одному люди віддають своє життя за країну, а в іншому людям начхати на війну, батьківщину та загиблих. Я не готовий прийняти таке явище, я не готовий погодитися, що жертва життям однієї людини дає право іншому не звертати на це увагу. Тому для більшості ветеранів ворогом є не лише сепаратист. Пацифіст і байдужець не менші вороги!

- Пане Кириле, як Ви перелаштовувалися з війни на мирне життя? Коли повернулися до професії?

- Період адаптації був достатньо складним і довгим. До адвокатури я повернувся майже через 2 роки після повернення. Спочатку я зайнявся підтримкою ветеранів. Створив та очолив ВГО «Товариство Ветеранів АТО» та займався громадською діяльністю. На той момент найактуальнішим питанням було житло у Києві для ветеранів, тому ми запустили перший проект «Хостел для ветеранів». Потім започаткували курси офіцерів для демобілізованих воїнів АТО. Згодом я відновив роботу свого адвокатського бюро, яке досить випадково перетворилося на бюро адвокатів-ветеранів цієї війни.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати