Судячи з кількості коментарів, публічних звернень та дискусій, законопроект «Про внутрішню торгівлю» (№ 9443 від 10.11.2011 р.) став одним з найобговорюваніших останнім часом. Причому бурхлива дискусія відбувається на тлі дедалі гучніших скарг на ринковий диктат, який чинять рітейлери (роздрібні торгівці, передусім великі торговельні мережі) щодо постачальників товарів. У цьому зв’язку найчастіше згадують нав’язування рітейлерами відверто несприятливих умов, як-от: задовгі строки товарного кредиту, плата за додаткові послуги (найчастіше рекламні та маркетингові), за якими часто приховується плата за вигідніше розташування товарів на полицях магазинів. Більше того, доцільність прийняття законопроекту чиновники обґрунтовують загальними посиланнями на те, що, мовляв, саме відсутність регулювання у сфері внутрішньої торгівлі є головним чинником інфляції (маючи на увазі, мабуть, невпинне підвищення цін на продукти харчування, попри постійні заяви Держкомстату про дефляцію). Крім того, ще одним (украй сумнівним!) обґрунтуванням було посилання на те, що, мовляв, подібний закон діє в Росії.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Законопроект був ущент розкритикований не лише підприємницькою, а й науковою спільнотою (див., наприклад, висновок Інституту законодавства Верховної Ради України № 22/51-1-21 від 07.02.2012) за надто широку сферу регулювання (прагне регулювати не лише торгівлю, але й виробництво), нечіткість багатьох формулювань, встановлення вимог, які є економічно нездійсненними для невеликих підприємств, створення нових адміністративних бар’єрів тощо, та був відкликаний на доопрацювання.