Директор ТОВ «Простір юридичний та податковий консалтинг» групи компаній UHY Prostor Ольга Петрухіна в інтерв’ю «Юридичній газеті» розповіла про саму ідею державно-приватного партнерства, можливості вдосконалення чинного законодавства у цій сфері, передбачувані позитиви розроблених законодавчих змін та подальші перспективи розвитку ДПП в Україні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Ще у 2010 р. в Україні було прийняло Закон про державно-приватне партнерство, який, відповідно до його преамбули, визначає організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними на договірній основі. Чи могли б Ви визначити основні позитивні і негативні напрямки розвитку ДПП в країні за кілька років дії документа?
– Сама ідея державно-приватного партнерства полягає в розбудові таких взаємовідносин між державою та бізнесом, які дозволили б об’єднати ресурси партнерів для взаємовигідної співпраці, спрямованої на створення, відновлення, модернізацію бізнесу, залучення іноземних інвестицій. При цьому відповідальність, ризики та винагорода за таку співпрацю обов’язково мають розподілятися однаково.
Закон, прийнятий у 2010 р., став законодавчим підґрунтям співпраці між державним та приватним секторами, що є, безумовно, дуже важливим та значущим. Сам факт прийняття такого закону, а також нормативно-правових актів, що регулюють методики і процедури, пов’язані з реалізацією ДПП, звісно, є позитивним моментом, адже свідчить про те, що це питання актуальне, і влада про нього задумується. Однак протягом кількох років після прийняття закону навряд чи можна назвати багато реальних вдалих проектів ДПП, хоча офіційно нині існує близько 200 проектів з використанням такого механізму.
Найбільш поширенішою формою державно-приватного партнерства на сьогоднішній день є концесія – коли держава передає приватному партнеру права на використання якогось об’єкта чи майна. Досить поширеним явищем є й укладення договорів про спільну діяльність щодо об’єктів комунальної власності. При цьому приватний сектор дуже зацікавлений в участі у державно-приватному партнерстві, тому очевидно, що державним структурам у даному питанні необхідно докладати ще дуже багато зусиль.
– Як Ви можете оцінити чинну нормативно-правову базу у сфері державно-приватного партнерства? Що можете сказати про сучасний розвиток ДПП в країні, перешкоди та ризики для бізнесу у таких проектах?
– Нормативно-правова база у сфері ДПП в Україні дуже складна, багаторівнева та забюрократизована. Системи державно-приватного партнерства стосуються близько 10 законів та майже 20 постанов Кабінету міністрів. Додатково було прийнято багато наказів профільних міністерств. І кожен з цих нормативно-правових актів має свої недоліки.
Наприклад, згідно з ними, до моменту підписання угоди про ДПП приватному партнеру необхідно пройти цілу низку складних узгоджень. При цьому необхідні гарантії щодо виконання своїх зобов’язань за такою угодою держава приватному партнеру не надає.
Та навіть якщо не зважати на заплутаність та складність нормативно-правової бази, високий рівень корупції на всіх рівнях та у всіх ланках державного механізму створює суттєві ризики для використання правових баз ДПП, а також перешкоджає залученню реальних інвестицій. Тому нормативно-правова база потребує значної роботи, спрямованої на спрощення та підвищення прозорості системи державно-приватного партнерства, забезпечення можливості його ефективної реалізації.
– Чинний закон про державно-приватне партнерство часто зазнає серйозної критики. Наскільки, на Вашу думку, цей документ відображає вимоги реально сформованих правовідносин між державною і бізнесом?
– Критики цей закон зазнає не дарма. Я особисто теж не в захваті від цього документу, бо бачу в ньому занадто багато популістських положень, які, по суті, не можуть бути ефективно реалізовані. Хоча кожен професійний юрист, безперечно, може побачити негатив або недоліки у кожному нормативно-правовому акт, та в даному випадку положення закону в деяких випадках можуть навіть відлякувати потенційних приватних партнерів.
По суті, під час реалізації проекту, згідно передбаченого законодавством порядку, приватний партнер не отримує необхідних гарантій щодо виконання державою своїх зобов’язань. Він має спочатку підписати контракт про ДПП і почати його реалізацію, а вже після цього держава може прийняти рішення про надання фінансової підтримки. Це практично нівелює суть партнерства та не відповідає його базовим принципам.
– Експерти та бізнес також часто критикують чинні нормативно-правові норми щодо ДПП. Які підприємницькі та правові ініціативи, з Вашої точки зору, могли б допомогти приватним партнерам у налагодженні відносин з державою у сфері ДПП?
– По-перше, законотворцям слід дослухатися до багатьох зауважень та критики, що звучать з вуст як юристів, так і представників приватного сектору. Бізнес готовий до активної участі у програмах ДПП, проте через бюрократичні перешкоди, корупцію та недосконалість законодавства не може брати участь у подібних проектах.
Щоб виправити цю ситуацію, необхідно організовувати обговорення норм щодо ДПП з представниками реального бізнесу. Цілком можливо проводити таке обговорення та прийняття пропозицій через мережу Інтернет, соціальні ресурси. Нинішня влада досить відкрита до спілкування, тому сподіваюся, що після виборів нового складу Верховної Ради можна буде повернутися до цього питання та ініціювати нові обговорення та прийняття оновлених законів задля розвитку ДПП.
– Зараз уже розроблені зміни до чинного закону, які, на думку їх авторів, допоможуть покращити перспективи реалізації державно-приватного партнерства.
– Так, у липні ц.р. Комітетом ВРУ з питань інвестиційної та промислової політики було розроблено та подано до парламенту проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар’єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)». Уже сама назва проекту свідчить про те, що його автори визнають наявність у чинному законодавстві численних бар’єрів для розвитку та реалізації ДПП. Щоб знайти шляхи, як ці бар’єри зняти, до підготовки законопроекту були долучені авторитетні експерти, зокрема з Програми розвитку державно-приватного партнерства агентства США з міжнародного розвитку USAID в Україні.
Загалом проект містить досить багато позитивних моментів, що дозволять розвивати ДПП більш успішно. По-перше, передбачається розширення переліку угод, що можуть укладатися в рамках державно-приватного партнерства. По-друге, пропонується врегулювати питання щодо закупівель у рамках ДПП. Також приватному партнеру надається право отримувати у власність створені або придбані в рамках таких угод об’єкти. При передачі права власності на об’єкти державному партнеру за приватним партнером залишається пріоритетне право на користування цим об’єктом. Крім того, законопроектом передбачене положення, відповідно до якого приватний партнер отримує можливість використовувати земельну ділянку безпосередньо на підставі договору, що укладається в рамках ДПП, причому одночасно з набранням чинності таким договором.
Суттєві зміни пропонується внести у саму суть договору ДПП. Зокрема, у проекті сказано, що договір про державно-приватне партнерство має передбачати взаємні права та обов’язки сторін, а не підтримку одним партнером іншого, як це випливає з нині діючого закону.
Окремо хотілося б відзначити, що законопроектом передбачено надання приватним партнерам права звертатися до міжнародного арбітражного, третейського судів у випадку спорів, а для органів державної влади передбачена можливість відмовитися у договорі про ДПП від судового імунітету.
Ці та багато інших положень проекту мають стати додатковими гарантіями для приватних партнерів та стимулом для участі у проектах ДПП. Законопроект певною мірою конкретизує та робить прозорими правила гри для учасників державно-приватного партнерства, в т.ч. для інвесторів.
– Які сфери застосування публічно-приватного партнерства, на Вашу думку, мають передбачатися чинним законодавством?
– На мою думку, не треба вигадувати нічого нового. Нормативно-правова база вже існує. Основне і найбільш гостре питання – розробка прозорої процедури участі у такому партнерстві та усунення корупційної складової.
При цьому головний акцент слід зробити на співпрацю держави та приватного сектору у соціально значущих сферах економіки, що є капіталоємними та малоприбутковими. Виходячи із світового досвіду, ДПП має бути направлене, перш за все, на такі сфери, як транспортна галузь, автомобільні дороги, енергетика, в т.ч. розробка альтернативних джерел енергії, системи життєзабезпечення міст та селищ, охорона здоров’я та освіта, видобуток корисних копалин, металургійна галузь, телекомунікації. Безперечно, це не вичерпний перелік сфер, де варто застосовувати публічно-приватне партнерство, але це, безумовно, першочергові та важливими напрямки співпраці держави та приватного сектору.
– Як Ви вважаєте, чи може ефективний розвиток державно-приватного партнерства допомогти у розвитку інвестиційної діяльності в Україні?
– Безумовно. Запровадження та розвиток ДПП направлене в т.ч. на залучення інвестицій та розвиток інвестиційної діяльності в країні. Головним завданням держави тут є створення таких умов, за яких інвестори відчували б, що їх права захищені. Обов’язки інвесторів, а також роль держави в такому партнерстві мають були прозорі і зрозумілі.
– Які, на Вашу думку, подальші перспективи реалізації державно-приватного партнерства в Україні?
– Перспективи, безперечно, є. Як людина, націлена на позитивне мислення, я сподіваюся на подальше удосконалення процедур такої співпраці держави та приватного сектору, а відтак, і на розвиток такого партнерства. Держава не може існувати, відокремившись від бізнесу. Ці два велетні та двигуни економіки повинні навчитися співпрацювати, вийти за рамки регулювання та контролю державою приватного сектору. Тому сподіваємось тільки на краще.
– Чи змінитися практика застосування державно-приватного партнерства в контексті імплементації Угоди про асоціацію з ЄС?
– Угода передбачає підтримку України в імплементації різноманітних стандартів більш ніж у 30 напрямках, важливу роль серед яких відіграє і державно-приватне партнерство. Європейські країни мають чималий корисний досвід у реалізації та розвитку ДПП, тому залучення європейських фахівців та дотримання стандартів ЄС має змінити існуючу практику застосування державно-приватного партнерства в Україні на краще.
– Які Ваші рекомендації щодо розвитку ДПП в Україні надалі?
– Перш за все, необхідно удосконалювати законодавство, що регулює державно-приватне партнерство, враховуючи досвід світових та європейських експертів та організацій, а також враховуючи власний досвід та помилки. Слід також активно долучати приватний сектор до обговорення та розробки подальших дій для розвитку цієї важливої сфери. Основною метою повинна бути розробка прозорих та ефективних процедур реалізації проектів ДПП.
Крім правового регулювання, важливим є й удосконалення інституційного забезпечення підготовки та реалізації процедур ДПП, а також налагодження співпраці з міжнародними інститутами публічно-приватного партнерства, такими як Міжнародний центр ДПП Європейської економічної комісії ООН (UNECE International PPP Centre of Excellence). Роботи в цьому напрямку дуже багато. Сподіваємось, що наші законодавці докладуть максимум зусиль для розвитку державно-приватного партнерства, адже воно є дуже важливим та перспективним для обох сторін і для країни в цілому.
Розмовляла Оксана Іжак,
редактор "Юридичної газети"