Популярні матеріали

15 серпня 2017, 18:20

«В найближчій перспективі на нас чекає активізація інвестиційних процесів у розвиток агробізнесу»

Володимир Носік
Володимир Носік доктор юридичних наук, професор КНУ імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Національної академії правових наук України

Родюча земля – це, без сумніву, гордість нашої країни. Та як максимально ефективно ми можемо використовувати цей ресурс для блага українського народу? Коли земельна реформа дійде до свого логічного та, бажано, успішного завершення? Чи цікаво іноземним інвесторам інвестувати в українську землю? Про це «Юридичній Газеті» вдалося поговорити з доктором юридичних наук, професором КНУ імені Тараса Шевченка, членом-кореспондентом Національної академії правових наук України Володимиром Носіком, що виступає в якості незалежного радника з питань аграрного та земельного права ЮФ N&D.

IMG_1213 - Володимире Васильовичу, Ви виступаєте в якості незалежного радника з питань аграрного та земельного права ЮФ N&D. Розкажіть, як розпочалась ваша співпраця, особливо з огляду на те, що сьогодні на ринку юридичних послуг спостерігається тенденція до поєднання юридичної практики та правничої доктрини?

- Погоджуючись на співпрацю з компанією в якості незалежного експерта, я виходив з того, ця команда юристів наразі проводить потужну реорганізацію як самої фірми, так і загалом юридичного ринку своїм новим поглядом на стандарти надання юридичних послуг. Зараз не дуже можу розповідати про плани фірми, скоро вони самі про все розкажуть. Що мені сподобалось після спілкування з членами команди, це - перспектива поєднання практики та науки, спільний погляд на важливість спрямування зусиль юридичного та бізнесового середовища на підвищення національної конкурентоспроможності. Думаю, що ми в цьому плані знайдемо спільну мову.

Сподобалися молоді за моїми мірками, але вже досвідчені юристи, які зараз ведуть напрямок аграрного та земельного права. Ігор Кравцов, що в них веде судову практику, здивував своєю експертизою у питаннях аграрних розписок. Сергій Бенедисюк має глибоке розуміння процесів у цій сфері. Був радий зустріти свого колишнього студента, що зараз розвиває податкову практику в N&D, Андрія Реуна. Сильна талановита команда зібралася, мені це подобається. Талантам треба допомагати, як-то кажуть.

Насправді, впродовж останніх років юридичні компанії, адвокатські об’єднання, окремі адвокати, практикуючі юристи, нотаріуси почали звертатися до вчених з ВНЗ, наукових установ, а також окремих вчених із клопотаннями щодо підготовки науково-правових висновків з питань застосування чинного законодавства у практиці вирішення спорів, захисту земельних, аграрних, екологічних, цивільних та інших суб’єктивних прав громадян і юридичних осіб. На мою думку, це позитивне явище в українській юридичній практиці. На це є свої причини. Адже саме адвокати, їх об'єднання, юридичні компанії стоять на передових позиціях захисту прав особи й громадянина, а також прав територіальних громад та держави загалом. Саме вони беруть на себе «перший удар» в юридичному захисті, коли до них звертаються клієнти зі своїми проблемами, яким має бути надана фахова юридична оцінка, щоб можна було кваліфіковано підготувати необхідні документи для звернень до суду чи інших державних, громадських, міжнародних інституцій і забезпечити ефективний захист прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на те, що впродовж 25-ти років українське законодавство (включаючи аграрне, земельне) перебуває у постійному реформуванні, якому немає системно-структурної завершеності, існує багато колізій, прогалин, інших дефектів, що створює для юридичної практики чимало проблем із захистом порушених прав клієнтів. Таким чином, ефективно практикуючі юристи вбачають потребу у зверненні до представників правової науки, щоб можна було підготувати науково-правові висновки з питань застосування законодавства для захисту порушених прав.

З огляду на зазначене, я підтримую ініціативу юридичної компанії N&D налагодити таку співпрацю і не сумніваюся в її результативності. До речі, судова практика теж йде цим шляхом, оскільки законом передбачено підготовку наукових висновків з питань застосування законодавства для органів судової влади. Тому сучасне поєднання юридичної науки та практики можна розцінювати як один із кроків до визнання в майбутньому правової доктрини джерелом земельного, аграрного й інших галузей права.

Чим спричинений такий високий попит на юридичні послуги у сфері аграрного права?

- Я вважаю, що це можна пояснити наступним чином. Прогресивний економічний і соціальний розвиток українського суспільства та держави значною мірою залежатиме від того, як будуть використовуватися родючі землі с/г призначення, які за Конституцією України визнаються основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Насамперед, Україна є аграрною державою, яка володіє найбільшими запасами чорноземів у світі.

На сьогодні у приватній власності перебуває близько 27 млн га землі с/г призначення. Цими землями володіють близько 7 млн громадян. 10 млн га землі залишаються в державній власності. На фоні кризових явищ останніх років аграрний сектор – це єдина, по суті, галузь національної економіки, яка з року в рік нарощує експортний потенціал, забезпечує постачання продовольства та с/г сировини на внутрішній аграрних ринок.

При цьому проголошена у 1990 р. земельна реформа досі не була завершена. За 25 років реформування земельних та аграрних відносин Україна, як ні одна з держав Східної Європи та Балтії, запроваджувала щонайменше 5 юридичних моделей земельної реформи, кожна з яких не була доведена до логічного завершення. Водночас за цей період Україна набула повноправного членства в СОТ, приєдналась до Угоди СОТ про сільське господарство та інших багатосторонніх угод; держава взяла на себе зобов’язання гармонізувати й адаптувати аграрне, земельне, екологічне законодавство до норм права ЄС; українські с/г товаровиробники стають учасниками вільного ринку з країнами ЄС.

Окрім того, інтерес юридичної практики до аграрного, земельного права зумовлений ще й суб’єктивними чинниками, до яких належать наступні: недосконале аграрне та земельне законодавство, відсутність національної стратегії розвитку сільського господарства, маса земельних спорів приватного, групового, громадського характеру, рейдерські прояви у сільському господарстві, невизначеність земельної юрисдикції новоутворених об’єднаних територіальних громад, обмеженість доступу до інформації про земельні ділянки та права на них, а також доступу до правосуддя у більшості сільського населення, високий ступінь недовіри до судової влади та державних інституцій серед громадян тощо.

IMG_1304

Отже, ми маємо велику кількість проблем економічного, соціального і правого характеру, які негативно впливають на здійснення конституційних прав громадян щодо використання землі та інших природних ресурсів у сільському господарстві. Тому інтерес юридичної практики до проблем аграрного та земельного права обумовлений тими викликали, які сьогодні постали перед суспільством і державою, щоб знайти відповіді на такі питання:

  • Що нам робити із землями с/г призначення на етапі завершення земельної реформи?
  • Що нам робити з розпайованим майном колишніх колективних с/г підприємств?
  • Як бути з приватизацією державних с/г підприємств, які ще залишилися?
  • Як забезпечити реалізацією інновацій в сільському господарстві?
  • Якою має бути юридична модель регулювання земельних та аграрних відносин в умовах відкриття вільного ринку с/г товарів із країнами ЄС?

Шукаючи відповіді на ці запитання, практикуючі юристи у співпраці зі вченими мають зрозуміти, як забезпечувати реалізацію закріплених у нормах та принципах Конституції України, у Всесвітній Декларації прав людини, у Європейській конвенції прав людини та інших міжнародно-правових актах прав людини й громадянина в Україні.

Відкриття ринку землі: варто чи ні? Якщо так, то який саме шлях Ви, як експерт, вважаєте найбільш оптимальним?

- Щодо мораторію, то в Україні, на мою думку, немає мораторію як передбаченого законом короткострокового терміну, впродовж якого мають бути вирішені ті чи інші проблеми економічного, соціального, державного, правового чи іншого характеру. В нашій державі впродовж 16-ти років є законом і діє заборона на здійснення громадянами та юридичними особами гарантованого Конституцією України права власності на землю. При цьому ніхто не говорить про наслідки такої заборони.

Зокрема, в результаті проведеного розпаювання земель ми маємо близько 7 млн громадян, колишніх членів колективних с/г підприємств, які отримали у приватну власність земельні ділянки різної площі (від 0,85 га до 15-17 га в різних регіонах України). З цих 7 млн власників землі в період дії заборони не скористалися своїм законним правом на розпорядження земельними ділянками як об’єктами права приватної власності близько 1 млн людей, які померли. Як це розцінювати позиції юридичних, соціальних, моральних та інших наслідків такої заборони?

Проблема настільки серйозна, що в майбутньому може перерости у соціальний конфлікт. Щоб цього не сталося, потрібно якнайшвидше скасувати цю заборону й надати можливість громадянам безперешкодно розпоряджатися своєю власністю у вільній, демократичній, правовій державі. Хіба не так? Адже у ст. 14 Конституції України записано, що право власності на землю гарантується. Громадяни, юридичні особи та держава набувають і реалізовують це право виключно відповідно до закону. Таким законом сьогодні є Земельний кодекс України та інші закони. Конституція України не передбачає встановлення такої заборони для громадян. У ст. 41 Конституції України встановлено, що власник вільно володіє, користується та розпоряджається об’єктами своєї власності.

Під час обговорення питань мораторію всі учасники чомусь говорять лише про землю переважно в економічному, політичному соціальному розрізі. Про правовий аспект цієї проблеми дискутують мало. Лише після звернення до Конституційного Суду України групи народних депутатів про скасування заборони на відчуження земель с/г призначення активізувалося обговорення юридичної складової цієї проблеми. На мою думку, тут варто вести мову, насамперед, про людину з її природним і юридичним правом власності на землю, про забезпечення реалізації одного з викликів XXI ст. – доступу до використання землі та інших природних ресурсів.

Проблема є глобальною і має свої особливі прояви в Україні. З огляду на це, постає питання, чи має право держава в особі Верховної Ради України забороняти громадянам та юридичним особам розпоряджатися об’єктами своєї власності? Запитання є риторичним, якщо прочитати всі норми Конституції, які гарантують здійснення права власності на землю.

У правовому регулюванні суспільних відносин не можна застосовувати заборону як основний метод врегулювання відносин між людьми. Заборона як правовий метод регулювання відносин у суспільстві має бути застосована у виняткових випадках (наприклад, коли заподіюється шкода суспільству, державі, окремим приватним інтересам). До того ж заборона має діяти, як правило, впродовж короткого терміну.

Не варто забувати, що в механізмі правового регулювання суспільних відносин існують ще й інші методи впливу на учасників (зокрема, дозволи та рекомендації, що повинні міститися в законі). Очевидним є те, що в державі повинні бути запропоновані інші механізми регуляторного впливу на учасників суспільних відносин, подібно до правил дорожнього руху. Ми ж не забороняємо їздити на автомобілях лише тому, що стаються ДТП зі смертельними наслідками. Нехай люди їздять на своїх авто, але при цьому дотримуються правил дорожнього руху. А тут вважається, що до реалізації прав на землю необхідно встановити заборону на невизначений термін.

IMG_1188

Не думаю, що народні депутати ВРУ краще знають, ніж власники земельної ділянки, як нею розпоряджатися в тих чи інших життєвих ситуаціях. Тут краще було б виписати правила позитивної поведінки власника земельної ділянки в умовах, коли в державі визнається і гарантується право приватної власності на землю, передбачається здійснення права комунальної та державної власності на землю. За таких умов у суспільній свідомості поступово зникатимуть міфи щодо скуповування всіх с/г земель іноземцями, агрохолдингами, олігархами, латифундистами, захоплення земель рейдерами, спекуляції на ринку земель тощо.

Аналізуючи цю проблему, я виходжу з того, що вирішуючи питання про зняття цієї заборони, однозначно, її потрібно скасувати, якщо ми насправді хочемо утвердити в Україні принципи верховенства права, панування закону та справедливості.

Мало не «чумою» аграрного бізнесу в Україні сьогодні називають рейдерство. Поділіться порадами для власників аграрного бізнесу, як вибудувати імунітет до рейдерських атак?

- Дійсно, про рейдерство як суспільне, економічне і правове явище зараз заговорили в усіх сферах суспільного життя, оскільки його прояви в галузі сільського господарства зачіпають, насамперед, права селян на їхні земельні ділянки, права фермерів та інших с/г товаровиробників, права спадкоємців земельних ділянок, яких незаконно, шляхом порушення норм цивільного, господарського, аграрного, земельного та іншого законодавства або шляхом вчинення особливо тяжких злочинів позбавляють землі, врожаю, майна та, власне, майбутнього у цьому житті.

Для ринкової економіки позиція рейдера виглядає не так страшно, як це розцінюється у нас. Адже поняття «рейдер» має декілька значень, одне з яких тлумачиться як фахівець, який займається питаннями поглинання підприємств у бізнесі, що є нормальним процесом у ринкових умовах. Рейдерство в сучасних українських проявах – це наслідок. Причини його криються в іншому і вбачаються, передусім, у відсутності законодавства з питань регулювання рейдерства, яке за законом має передбачати реорганізацію суб’єктів агробізнесу в корпоративних відносинах шляхом поглинання одних іншими в ринкових умовах, а також запобігання незаконному рейдерству.

Якщо ж до цього додати обмеження земельної юрисдикції територіальних громад, централізацію функцій розпорядження землями с/г призначення у Держгеокадастрі, наявні проблеми з веденням державного земельного кадастру, відсутність ефективного моніторингу земель, недовіру до судової влади, неналежне виконання органами державної влади й місцевого самоврядування своїх функцій щодо захисту права власності громадян і юридичних осіб та інші чинники, то саме за таких умов відбуваються злочинні захоплення землі, врожаю, майнових комплексів, позбавлення суб’єктів агробізнесу матеріальної основи для їх життєдіяльності.

Що характерно, законопроекти, які зареєстровані у ВР України щодо скасування заборони на продаж земель с/г призначення, розширення повноважень сільських, селищних рад, рад ОТГ щодо регулювання земельних відносин на території рад чи ОТГ за межами населених пунктів, з питань спрощення державної реєстрації прав на земельні ділянки безпосередньо у сільських, селищних радах, радах ОТГ, чомусь не розглядаються так швидко, як хотів би цього український народ.

Класичним у цьому контексті є приклад з розглядом законопроекту №4355 (Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з управління земельними ресурсами та посилення державного контролю за використанням і охороною земель – прим. ред.), який передбачає розширення земельної юрисдикції органів місцевого самоврядування за межами населених пунктів на території сільських громад.

Говорячи про рейдерство у сфері земельних відносин, можу сказати, що у більшості випадків в Україні ні про яке законне або, як його ще називають, біле рейдерство не може бути й мови. Це класичні злочини, які можна кваліфікувати як розбій, грабіж, крадіжки, бандитизм та інші тяжкі злочини. Як інакше можна назвати дії тих, хто у жнива збирає врожай, який вони не засівали?

Окрім того, в контексті боротьби з рейдерством важливою є робота Комісії при Міністерстві юстиції України, яка наділена повноваженнями скасовувати реєстраційні дії тих чи інших державних реєстраторів, які сприяють проявам рейдерства в аграрній сфері. Вбачається, що це тимчасовий захід, спрямований хоча б якось вплинути на дії нечесних на руку реєстраторів та оперативно зреагувати на прояви рейдерських захоплень землі, майна чи бізнесу.

В умовах, коли треба діяти швидко, судові процеси не ефективні, оскільки процесуальні тяжби є повільними, фінансово витратними та тривалими у часі. Тому нехай зацікавлені сторони оскаржують дії Комісії Міністерства юстиції України і в суді доводять, що вони діють законно, мають право на земельні ділянки, майно, майнові комплекси громадян та суб’єктів агробізнесу.

Тобто робота Комісії – це як одна з превентивних дій запобіганню настання негативних наслідків від рейдерства. Чи повинна вона працювати завжди? Не впевнений. Але на перехідний період, коли немає нормальної правової бази для запобігання рейдерству, звичайно, вона повинна працювати.

За якими принципами, на Вашу думку, законодавець повинен вибудовувати свою роботу щодо вдосконалення аграрного та земельного сектору?

- Насамперед, сучасна система українського земельного та аграрного законодавства потребує перегляду та перебудови, оскільки за своїм функціональним призначенням, структурою і змістом вона не відповідає реальним відносинам, які наразі існують у сфері використання с/г земель в агробізнесі, та в багатьох випадках не узгоджується з Конституцією України й міжнародно-правовими актами, які визнаються частиною національного законодавства.

По-перше, аналізуючи земельне та аграрне законодавство, виходжу з того, що всі продуктивні землі с/г призначення мають бути у приватній власності, як це відбувається у країнах ЄС та інших державах з ринковою економікою. По-друге, основною формою виробництва с/г продукції мають стати фермерські господарства, тому що земля повинна належати хліборобу, тобто безпосередньо тому, хто її обробляє. По-третє, для України найбільш ефективною моделлю функціонування ринку с/г товарів має бути с/г кооперація, завдяки якій кожен окремо взятий фермер матиме можливість легкого доступу до аграрних ринків (як внутрішнього, так і зовнішнього). Якщо кооперативної інфраструктури не буде, це може призвести до створення великих латифундій та перетворення землі на паперові акції.

При цьому будь які заборони на вільне розпорядження земельними ділянками мають бути скасовані, за винятком однієї. Маю на увазі заборону громадянам вносити право власності на земельні ділянки до статутних фондів господарських товариств. Чому? Тому що у разі відкриття з 01.01.2018 р. ринку землі, більшість орендованих с/г земель будуть передані за різними схемами до статутних фондів господарських товариств, агрохолдингів, і ніхто нікому не буде продавати земельні ділянки.

У нас не буде того ринку землі, про який усі говорять. Всі землі будуть сконцентровані в руках цих господарських товариств. Тому для українського сільського господарства корпоративну систему ведення агробізнесу не можна розглядати як найбільш оптимальну, оскільки її існування призводить до концентрації земель в акціонерів чи учасників таких товариств, позбавляє власників землі земельних ділянок та настання інших негативних наслідків для громадян.

Крім цієї заборони, в законах доцільно закріпити диференційований підхід до набуття у власність земель с/г призначення однією особою – фізичною чи юридичною. З цього приводу учасниками публічних дискусій з питань земельної реформи висловлюються різні позиції.

- Наскільки цікавою є українська земля для іноземного інвестора?

- Відповідь на це питання хотів би розділити на дві складові, одна з яких торкається права на землі с/г призначення іноземців та іноземних юридичних осіб, друга – залучення іноземних інвестицій. Зокрема, згідно з чинним ЗК України, іноземні особи, які успадкували земельні ділянки с/г призначення, мають відчужити їх упродовж року, оскільки в іншому випадку вони втрачають право на таку землю. Я маю критичне ставлення до такої норми.

На мою думку, в законі доцільно передбачити право іноземців, які не змогли відчужити успадковану земельну ділянку, передавати її у користування іншими особам або вільно продати тоді, коли буде покупець. Також вважаю за необхідне надати право громадянам України, які успадкували земельні ділянки с/г призначення, вільно відчужувати їх іншим особам відповідно до закону. Адже маємо парадоксальну ситуацію: для спадкоємців-громадян України ЗК України встановлює заборону на продаж с/г земель, а для спадкоємців-іноземців – зобов’язує продавати.

Що стосується залучення іноземних інвестицій в економічний розвиток сільських територій, функціонування агробізнесу, маю сказати, що земля в Україні перебуває під пильним прицілом іноземних інвесторів, які сьогодні чекають від законодавця прозорих правил гри, де були б найменші ризики від вкладення капіталу.

Сподіваюся, що у найближчій перспективі на нас чекає активізація інвестиційних процесів у розвиток агробізнесу, оскільки для цього складаються відповідні передумови економічного, соціального, правового, політичного характеру. Я маю віру, що саме так і буде. Впевненості в цьому додає набутий багаторічний досвід у вирішенні земельно-правових питань розвитку міст, регіонів, субрегіонів в Україні. Важливим у цьому процесі входження іноземних інвесторів на український аграрний ринок має стати фахова юридична допомога у забезпеченні кваліфікованого правового супроводу та захисту їхніх законних прав та охоронюваних законом інтересів.

Ми почали розмову з нашої співпраці з N&D. Так от це іще одна причина ,чому мені цікаво бути їхнім незалежним радником. Вони розуміють, що треба вкладатися в розвиток взаємовідносин з іноземними інвесторами та організаціями, навіть якщо зараз не спостерігається повернення потоку інвестування. Але ми маємо розповідати на міжнародній арені про ті зміни, що відбуваються тут.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати