11 лютого 2015, 11:31

Профспілки мають бути певним прошарком з врегулювання досудових трудових спорів

Опубліковано в №6 (452)

Наталія Чередніченко
Наталія Чередніченко суддя Голосіївського районного суду м. Києва

Про своє бачення трудових спорів, необхідності прийняття нового трудового кодексу, а також роль профспілок у сучасних трудових правовідносинах «Юридичній газеті» розповіла суддя Голосіївського районного суду м. Києва Наталія ЧЕРЕДНІЧЕНКО


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


- Пані Наталю, як відомо, в Україні діє КЗпП  прийнятий ще за радянських часів. На Ваш погляд, чи прийняття нового трудового кодексу є на часі? Які суттєві відмінності від чинного він має містити, як з погляду працівника, так і роботодавця, а також з урахуванням активного розвитку цифрових технологій?

- На моє переконання, прийняття нового трудового кодексу є необхідним, оскільки наявна гостра потреба пов’язати норми нового кодексу із іншими, спеціальними законами, наприклад,  Законом України «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про міліцію» тощо. Тобто, щоб норми нового Кодексу законів про працю, кореспондувалися з положеннями, які стосуються публічної служби,  а також осіб, які обіймають певні політичні посади, власне, ті норми, на які не поширються норми чинного КЗпП.  Крім того, він ніяк не пов’язаний з антикорупційним законодавством, що також є негативним моментом, тому цей недолік також необхідно врахувати під час прийняття нового документа. Також зазначу, що чинний КЗпП регулює трудові відносини, але пов’язані із державними підприємствами, він, власне, був розроблений у період індустріалізації, а наразі вже інші часи. В Україні активно розвиваються новітні технології, дуже багато людей працюють у приватному секторі,  фрілансерами, в них може не бути постійного робочого місця. Інтернет дає змогу працювати навіть, коли людина перебуває на лікарняному, за межами офісу тощо. Ці моменти також обов’язково необхідно врахувати.

- Згідно з чинним трудовим законодавством, хто більш захищений у процесуальному сенсі — працівник чи роботодавець? Як законодавство дає змогу захистити права працівника у випадку недобросовісних дій роботодавців та навпаки?

- Відповідно до норм чинного КЗпП більш захищеним є працівник, оскільки обов’язок доказування лежить на роботодавцеві. Навіть, у тому випадку, коли особа приходить до суду і каже, що працювала на підприємстві, однак  жодних доказів не надає. У цьому сенсі робітник більш захищений. Крім того, працівник за захистом може звертатися як до суду, так і до правоохоронних органів і т.д. Тому певною мірою кваліфікованого захисту здебільшого вимагають роботодавці. З іншого боку, хочу зазначити, що коли йдеться про поновлення на роботі, то звичайно з урахуванням причин, через які людину було формально та неформально звільнено, краще було не поновлювати її на роботі, наприклад,  якщо це приватний роботодавець,  а присудити велику компенсацію, оскільки вертатися на роботу, де психологічний клімат для працівника неприйнятний, - не найкращий варіант.

- Чи необхідно в Україні відновити профспілки та трудові колективи? Яка має бути їхня роль?

- З одного боку профспілки створювались для вирішення трудових спорів між працівником та державою, тобто державними підприємствами, що виступали як роботодавці. Сьогодні таких держпідприємств фактично немає, а отже, такої гострої потреби у відновленні ролі профспілок у теперішній формі, на мій погляд, немає. Знову-таки, якщо виникне необхідність у створенні профспілок, скажімо, нового формату, то необхідно буде вносити зміни до законодавства, що регулює цей момент, так і до статутних документів вже професійних спілок. Крім того, зазначу, що випадки, коли трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації розривався на вимогу профспілкової організації (профспілкового представника) у порядку та на умовах, визначених КЗпП України, явище не часте. Профспілки мають бути певним прошарком, через який можна було б врегулювати трудові спори у досудовому порядку. Тому з іншого боку профспілки потрібні, хоча б через ту обставину, що не кожна людина має бажання або сили дійти до суду. З практики можу сказати, що для вирішення трудового спору людина звертається до суду здебільшого у крайньому випадку.

Щодо трудових колективів, точніше їхньої участі у захисті працівників, — це неоднозначне питання. По-перше, необхідно визначитися з тим, який будуть мати статус трудові колективи, як учасник, або суб’єкт трудового конфлікту. З іншого боку, якщо виключити трудові колективи, то може статися так, що профспілкам буде належати монополія так би мовити на трудові конфлікти. Тому всі ці моменти необхідно чітко прописувати у новому законодавстві, водночас уникаючи дублювання функцій профспілок та трудових колективів.

 - Чи можливо працівнику, що не перебував в офіційних стосунках із роботодавцем, довести, що фактично такі стосунки були? Чи багато зазначених справ розглядають суди, у чому їхня складність?

- Складне питання, все залежить від конкретного випадку. Бувають ситуації, коли працівник доводить факт того, що перебував у трудових відносинах з певною компанією. Однак у більшості випадків, це малоймовірно. В мене є такий приклад. Особа звертається до суду про встановлення факту перебування його у трудових відносинах. Передісторія така: людина знаходить оголошення про те, що підприємство бере на стажування. Починаючи стажування, людина не оформлює трудового договору, не пише заяви  про прийняття його на роботу. Позивач зазвичай стверджує, що відпрацював деякий час, за який йому  потім не заплатили. Тобто людина вважає, що перебувала у трудових відносинах, але й жодних доказів на підтвердження цього не має. Зі свого боку, роботодавець теж не може довести цього, надати так би мовити первинних документів, що підтверджують факт трудових відносин, а отже, позивачеві змушені відмовити. Зазначу, що трудові спори в суді розглядають не багато, а зазначених справ про встановлення факту перебування у трудових відносинах взагалі одиниці. Наразі у більшості зазначених спорів відповідачем виступає зазвичай приватний роботодавець, тобто не державне підприємство чи установа. Трудові відносини будуються  на комерційній основі, оскільки мета приватного підприємства – отримання прибутку. Отже, якщо працівника щось не влаштовує у стосунках із роботодавцем, він може змінити місце роботи. Однак зазначу, що необхідно враховувати і обставини, за яких працівника звільняють, оскільки інколи це може відбуватися з грубим порушенням чинного законодавства. Приватний чи державний роботодавець не повинен порушувати трудових прав працівника, а якщо це відбувається, має відповісти за це.

- Які законодавчі зміни необхідно запровадити, аби зменшити розгляд трудових спорів у суді?

- Як я вже зазначила на початку нашої розмови, реформування трудового законодавства є необхідним  кроком, оскільки чинний Кодекс законів про працю було прийнято ще у минулому сторіччі – у 1971 р., і попри численні зміни, які до нього були внесені, він не в змозі охопити те розмаїття відносин, пов’язаних із трудовими правами. А це впливає і на кількість, і на якість трудових спорів. Наприклад, якщо йдеться про зменшення кількості спорів, пов’язаних із невиплатою зарплати, то необхідно акцентувати увагу на посиленні заходів адміністративного впливу на роботодавців. Крім того, необхідно доводити і роботодавцю, і працівнику, що зарплата в конверті - це ілюзорна вигода для обох сторін, і таким чином розвивати правову культуру. Чим вона буде вищою, тим кількість судових спорів буде меншою.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати