06 березня 2015, 15:39

Парадокс ситуації полягає в тому, що дитячі будинки переповнені, а на всиновлення стоять черги

Опубліковано в №9(455)

Олена Твердюк
Олена Твердюк прийомна мати двох дітей

Про те, що необхідно знати аби всиновити дитину, про те, які проблеми можуть спіткати потенційних батьків на цьому нелегкому шляху, і чого не варто робити, «Юридичні газеті» розповіла прийомна мати двох діточок Олена Твердюк.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Пані Олено, почну з банального питання, що  потрібно для всиновлення дитини або оформлення піклування?

По-перше, найголовніше, що потрібно для всиновлення дитини, це прийняти відповідне рішення. Це найважливіше. Документи і все інше, це все другорядне. Але для прийняття такого рішення повинно бути 100% бажання. На прикладі своєї родини можу зазначити, що таке рішення не було спонтанним, але виникло вона в мене та чоловіка майже одночасно. Скажу більше, так склалися обставини, що ми одночасно оформили піклування на двох діточок різного віку – грудну дитину і дошкільного віку.

Коли родина все-таки прийняла рішення всиновити дитину, якими мають бути перші кроки?

– У такому випадку одному з членів родини потрібно звернутися до соціальної служби за місцем проживання одного з членів родини. Соціальна служба у справах дітей відповідно перевіряє перелік документів, перевіряє родину. Служба володіє інформацією щодо наявності дітей у певному районі міста, які можуть бути взяті під опіку чи всиновлення. У цьому випадку, соцслужба – це помічник родини, від перших кроків до остаточних, прийнятих рішень. Крім того, вона допомагає і сприяє судовим процесам. Тобто йдеться, наприклад, про ситуацію, коли діти забрані із неблагонадійних родин, передаються до дитячих будинків, але не мають юридичного статусу, система їх «не бачить», і таких випадків дуже багато.

Це парадокс нашої ситуації, ми всі знаємо, що в дитячих будинках дітей багато, але водночас є черги на всиновлення. Це відбувається через те, що багато з них просто не мають юридичного статусу. Наприклад, батько у тюрмі, мати невідомо де, але дитина наче з батьками, тобто юридично вони є, але дитина може роками перебувати у дитячому будинку. Тому Служба повинна розслідувати кожну таку справу, повинна набувати відповідних документів, стежити за тим, наскільки змінилися у дитини обставини, тощо. Таким чином служба супроводжує на останніх етапах через суд отримання свідоцтва про всиновлення і вже нового свідоцтва про народження дитини. 

Тобто такі дії Соцслужба починає здійснювати, коли хтось хоче всиновити дитину?

– Навпаки, так не має відбуватися. Є регламентований перелік документів, за наявності яких дитина повинна набувати юридичного статусу. Наприклад, якщо дитина більше ніж півроку перебуває у дитячому будинку, її не відвідують батьки, не змінилися умови перебування, якщо порівнювати із тими умовами, в яких вона перебувала на момент, коли її забрали від батьків. Соціальна служба через півроку має ініціювати це питання і документально оформити юридичний статус дитини. Дитина не повинна певний період просто жити в дитячому будинку, без статусу і без можливості, щоб її надалі не могли всиновити.

Що відбувається після того, як подана заяву про бажання всиновити дитину?

Родину або особу, яка бажає всиновити дитину направляють до психологічної служби, де з ними працює психолог, який з погляду психології, стабільної ситуації, психофізичних даних надає рекомендацію, чи може доросла людина правильно у соціальному сенсі виховати майбутню дитину.

А чи є якісь критерії, умовно кажучи, такої перевірки?

– Є визначений перелік відповідних документів. Безперечно, це довідка про стан здоров’я; довідка БТІ щодо житлових умов; довідка з місця роботи щодо рівня заробітної плати; довідка МВС про несудимість плюс декілька ще додаткових, так би мовити не основних документів. Ще важливий етап, після того як родина зібрала всі документи,  подала психологічну характеристику тощо, обов’язково кожна родина відправляється на державні курси. Для усиновлювачів, це одні курси, вони мають певну кількість годин. Для тих осіб, хто планує оформити опіку чи піклування, це інша кількість. На моє переконання, це найголовніший етап, оскільки б де ми не брали інформацію, з інтернету, з досвіду других батьків, але це все лише уява не підкріплена власним досвідом. На цих курсах також з родиною працює група психологів, яка допомагаю правильно налаштувати родину, правильно сформулювати ті родинні зв’язки, які вона повинна розвивати, і це найперше завдання родини  формувати ці зв’язки з дитиною. На таких курсах моделюються ситуації, які можуть виникнути у батьків з дитиною, і відповідно, психологи допомагають знайти правильний вихід. Бо факторів, які впливають на стосунки в середині родини багато. Це й вік дитини, її попередній досвід спілкування з дорослими або іншими дітьми. Це, можливо, якісь психологічні травми тощо. Тому для того, щоб і надалі не завдавати дитині ще більшої травми, власне і працює психологічна служба.

На Вашу думку, чи не занадто ускладнена процедура всиновлення?

– Повірте, пройшовши від першого до останнього кроку, отримавши цей досвід, я вважаю що наявна система абсолютно логічна. Так, хтось може казати, що це бюрократія. Але повірте, це ще та сама бюрократія, яка є в інших, зокрема європейських країнах. Тому, якщо, наприклад, на якомусь етапі, з’ясується, що родина не готова до цих труднощів, то в потенційних батьків є можливість на будь-якому етапі відмовитися від ідеї всиновити дитину. Я вважаю, що це правильно і чесно, і перед собою, і перед дитиною. Краще це зробити навіть на останньому етапі, ніж відмовитись потім від дитини, коли їй було подаровано надію, коли вона вже пожила якийсь час у родині. Н ажаль, є багато випадків, коли дитину через два, три місяці, через півроку повертають до дитячого будинку. Такі речі вкрай небажано робити. Тому, мабуть. ця процедура не є такою швидкою, щоб особи, які хочуть стати прийомними батьками, встигли все обдумати і прийняти виважене рішення, без будь-яких сумнівів. Краще ще раз поговорити з психологом, зайвий раз прийти на якесь додаткове заняття, тощо, але йти далі лише із 100 % впевненістю та розумінням відповідальності.

Пані Олено, а на якому етапі безпосередньо відбувається знайомство майбутніх батьків і дитини?

– Після того, як родина пройшла психологічну підготовку, готується так званий психологічний висновок на родину, тобто чи може вона згідно із заявою  всиновити дитину або оформити опіку. Цей документ дозволяє інспектору підібрати дитину відповідно до заяви, в якій вказано бажаний вік дитини, оскільки це має ключове значення при підготовці батьків. Зазначу, що в цьому сенсі на батьків лежить відповідальність, бо необхідно донести до дитини інформацію у тій формі, яку вона зможе адекватно прийняти і зрозуміти відповідно до свого віку. Наприклад, якщо дитина буде питати де її батьки, або чому її взяли з притулку. Ні в якому разі не можна дитині брехати або щось приховувати. Крім того, наявність такого документа, дає змогу родині, умовно кажучи, шукати дітей по всій Україні. Він відкриває доступ до бази даних по всій країні. Тобто можна не чекати поки інспектор за вашим місцем проживання підбере дитину, оскільки це може затягнутися на цілий рік. У такому випадку доведеться повторювати всю процедуру спочатку, оскільки висновок діє лише 12 місяців.

Які б Ви могли дати практичні поради родинам, які мріють колись всиновити дитину?

– Необхідно, починаючи цю процедуру, відкривати одразу два статуси. Тобто і опікунство, і всиновлення, оскільки дітей на всиновлення ще менше, ніж на опікунство. Можна спочатку взяти деяких дітей під опіку, але з подальшим всиновленням. Тому щоб мати більш розширену базу пошуку дітей, я рекомендую відкривати два статуси, так як це зробила свого часу наша родина.

Крім того, хочу зазначити, що соціальна служба знаходиться не в найкращому стані, власне, як і держава загалом. Недофінансування – це велика проблема. Нам також довелося із цим стикнутися. Як правило, служба здійснює збір відповідних документів службою робиться за допомогою письмових, здебільшого почтових запитів. А це повірте, чималі кошти, якщо брати загалом. Через брак бюджетного фінансування, у працівників, які готують відповідні запити тощо, не завжди є можливість вчасно надіслати той чи інший документ. Найбанальніший приклад – це елементарна нестача поштових марок чи конвертів. І якщо в Києві або у великих містах ситуація ще більш-менш не така плачевна, то можете собі уявити, що відбувається у регіонах? Тому, якщо батьки у цьому сенсі можуть допомоги, не в розумінні дати гроші, ні, а взяти запит і відвести його, або відправити за свій рахунок на пошті тощо, повірте, це піде на користь усім і певною мірою присвідчить процес оформлення опіки чи усиновлення. Але не треба розуміти це так, що це якимось чином може вплинути на прийняття рішення відповідним органом.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати