11 січня 2019, 11:56

Нова парадигма міжнародного арбітражу

Юлія Атаманова
Юлія Атаманова «LCF, ЮГ» д.ю.н., радник, адвокат
Анна Родюк
Анна Родюк «Юридична газета» заступник головного редактора

– Юліє, яку оцінку Ви можете надати розвитку практики міжнародного арбітражу в контексті державної підтримки?Юлія Атаманова

– Спрямованість судової реформи на підвищення довіри до судової влади та укріплення засад верховенства права має довгострокові результати в системній зміні різних інститутів суспільства та підвищення рівня правової культури. Зазначені зміни стосуються також альтернативної до системи державних судів сфери – міжнародного комерційного арбітражу, щодо якого державні юрисдикційні органи виконують функцію контролю та сприяння.

Нові процесуальні кодекси, які набули чинності 15.12.2017 р., заклали законодавчі підстави для підвищення поваги суспільства до інституту альтернативного вирішення спорів, до якого протягом останніх років в Україні періодично відчувалося не достатньо доброзичливе ставлення з боку державних судів.

– Чи можете навести якісь приклади?

– Як приклад, можна навести відому справу №910/8318/16, в якій Верховний суд України фактично абсолютизував право на звернення до суду, незважаючи на наявність арбітражної угоди (застереження) в основному контракті, із зазначенням, що сторони мають виключно правову можливість (а не обов’язок) звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається, а підставою для припинення провадження може бути лише наявність волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформлене відповідним зверненням до суду.

Така позиція найвищої інстанції стурбувала коло юристів-арбітражників та арбітрів МКАС при ТПП України, оскільки вона демонструє, що судова система нехтує основоположними засадами автономії волі сторін зовнішньоекономічних відносин та авторитетом міжнародного комерційного арбітражу. Тому прийняття нових процесуальних кодексів, в яких закладені нові для України підходи та інструменти підтримки арбітражу, викликало в усіх сподівання на покращення арбітражного клімату в Україні.

– Як змінилася ситуація за останній рік?

– Перший рік роботи судів з новими процесуальними нормами приніс позитивні результати: Велика Палата Верховного Суду висловила позицію про можливість нарахування виконавцем складних процентів за арбітражним рішенням. Також було запроваджено позитивну практику застосування засобів забезпечення арбітражних проваджень та забезпечення доказів. Важливого значення набуває впровадження принципу трактування арбітражної угоди на користь її дійсності, чинності та виконуваності, який має змінити судові підходи до встановлення власної компетенції на вирішення спору. Наприклад, у справі №904/4384/17 суд застосував зазначений підхід до тлумачення неточностей арбітражної угоди у назві арбітражу. На його думку, це не мало наслідком відмову арбітражного суду від компетенції з розгляду спору.

– Як ще нові процесуальні правила вплинули на практику арбітражу?

– Незважаючи на те, що минув лише рік від моменту застосування нових процесуальних правил, варто визнати змістовність позиції Верховного Суду в питанні встановлення самостійного обов’язку суду щодо перевірки загрози порушення публічного порядку України у разі надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду. Питання публічного порядку завжди було наріжним каменем у процесі виконання рішення міжнародного арбітражу в Україні, що зумовлено його оціночним характером та відсутністю чітких критеріїв встановлення його порушення.

З огляду на зазначене, нещодавно у Постанові від 27.06.2018 р. Верховний Суд у справі №519/15/17 зауважив, що з’ясування питання про порушення публічного порядку України стосується не лише вирішення цього питання стосовно правочину, укладеного між сторонами арбітражного провадження, але й надання оцінки арбітрабельності спору та перевірці, чи призведе до порушення публічного порядку України визнання і звернення до виконання цього арбітражного рішення.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати