Анатолій Амелін, економіст, співзасновник Українського інституту майбутнього (UIF) розповів «Юридичній Газеті» про зв'язок судової реформи з економікою, про чинники, що заважають економічному зростанню, а також окреслив підсумки 2017 р. та прогнози на 2018 р.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Пане Анатоліє, якщо говорити про сучасний стан економіки крізь призму ведення бізнесу, назвіть ТОП досягнень і невдач?
- Я перефразував би інакше. Восени минулого року ми провели дослідження «25 років Незалежності України. Економічні підсумки». Якщо коротко, то ми бездарно витратили 25 років. Коли ми говоримо про український бізнес, то його потрібно структурувати за кількістю класів. По-перше, це великий бізнес, який здебільшого є похідним від державного господарства. Свого часу відбулась масштабна приватизація. Хто був моторним, той зміг відхопити ласий шматок від державного пирога. Це не погано. Багато держав йшли таким шляхом. Якщо у нас актив залишається у державній власності, на ньому паразитують чиновники. Це інструмент корупції. Приватизація привела приватних інвесторів, які почали більш відповідально ставитися до бізнес-процесів. Можна по-різному ставитися до приватизації. З одного боку, вона допомогла з’явитися великому бізнесу в Україні. З іншого боку, вона створила певні загрози, адже великий приватний бізнес не хотів пускати іноземних інвесторів та почав впливати на політику країни.
Коли ми говоримо про середній бізнес, то варто зазначити, що насправді в Україні його практично не існує. Однак є дрібний бізнес, але він, як правило, тіньовий. Отже, тут також немає проривів. Щодо стартапів, на жаль, як тільки в Україні народжується стартап, він одразу переїжджає до іншої країни. Якщо не помиляюся, то 38% польських стартапів ініційовані українцями. Багато наших співвітчизників розвивають свої проекти в інших країнах, тому що тут не змогли їх реалізувати.
Головне досягнення українського бізнесу за 25 років полягає у тому, що він зміг вижити. Він зміг адаптуватися. Мабуть, це один із проявів національної ментальності, коли ми виживаємо в будь-яких умовах. Прикро, що ми не змогли створити приклади глобального бізнесу, не створили для цього умов.
Ми досі є тією країною, яка не має стратегії. Країни, які не мають стратегії – це ресурс для країн, які її мають. Це демонструє ситуація з українським експортом, 80% якого є сировинним. Дивлячись зі сторони, на фоні нових бізнес-центрів та дорогих автівок (особливо у Києві) можна подумати, що бізнес розвивається. Однак це не зовсім так у порівнянні з тією же Польщею бізнес скоріше продовжує виживати (особливо в регіонах), незважаючи на прояви активності.
- В одному з досліджень ринку юридичних послуг було зазначено, що юридичні компанії збільшили свої прибутки на 20%. Однак український ВВП зріс лише на 2,4%. На Вашу думку, яким шляхом юркомпанії збільшують свої статки?
- Юридичний ринок виріс у гривні, інфляція була 12%. Таким чином, коли ми говоримо про зростання юридичного ринку, то слід звернути увагу, що юристи фіксують вартість своїх послуг у доларах, а оплату приймають у гривнях у доларовому еквіваленті з урахуванням інфляції. Тому є кілька причини такого росту. По-перше, інфляція. По-друге, в Україні насправді оживає економіка (цей рік ми закінчимо приблизно 2,2% ВВП, у минулому році – 2,5%). Зростання бізнес-активності є передбачуваним. В цьому році ми очкуємо, що капітальні інвестиції українських компаній будуть на рівні 12 млрд доларів. В цьому аспекті бізнес потребує більше юридичних послуг для підтримки чи супроводу бізнесових процесів.
- Чи не пов’язано зростання з тим, що юристи легалізують так звані тіньові капітали?
- Я не думаю, що це суттєво впливає на юридичний ринок. Більшість вкрадених фінансових активів знаходяться поза Україною.
- Судова реформа перебуває у досить активній стадії. Чи існує взаємозв’язок між реформою та економікою? В чому він проявляється? Чи можна вже зробити висновок про позитивні та негативні наслідки реформи?
- Існує прямий зв'язок. Що таке судова реформа? Це процес, спрямований на те, щоб у країні існувало справедливе правосуддя. Якщо я займаюся бізнесом і в мене виник спір з контрагентами або державними органами, то має бути арбітр. В нашому випадку цю функцію виконує суддя. Якщо до судді є довіра, то сторони виконають рішення, яке він ухвалить. Якщо хтось може вирішити спір в інший спосіб, маючи «доступ» до судді, то довіри не буде.
- Не секрет, що певна частина юристів займаються не юриспруденцією, а тим, що домовляються. Таким чином, судова реформа та її результати мають безпосереднє відношення до наявності в країні справедливого правосуддя. Це важливо для залучення інвестицій. Бізнесмен завжди оцінює співвідношення ризику та дохідності. Наприклад, Україна має більше дохідності, ніж Польща, але й ризики більші. Коли інвестор кладе на чашу терезів ризик втратити все, він не обирає Україну. Тому що відсутність справедливого правосуддя, рівності перед судом та законом не робить нашу юрисдикцію цікавою для іноземних інвесторів. Інвестиції – це драйвер розвитку економіки. Немає справедливого суду – немає розвитку економіки.
- Невже, наприклад, американський бізнес не може захистити свої інвестиції в Україні?
- Україна – незалежна юрисдикція. В нашому випадку неможливість захистити бізнес – це відсутність незалежної судової системи. Один мій друг розповідав історію, що колись у нього був бізнес у Латвії. Він довго судився з державою, але зрештою виграв цей процес. Спробуйте в Україні судитися з державою, якщо суддя не ваш знайомий. Тому, наприклад, коли американський бізнес просить допомогти та розібратися, йому завжди скажуть, що суди – це незалежна гілка влади, яка самостійно ухвалює рішення. Звичайно, в цьому є доля маніпуляцій, тому що незалежна вона досить умовно.
- Знаю приклад, коли великий іноземний бізнес не хотів сваритися та судитися, тому вирішив свої проблеми через дипломатичні канали. Вдалося натиснути на чиновника, який вимагав хабаря та гальмував роботу компанії. Звернення до правоохоронних органів також не було…
- Тому що немає довіри до тих людей, які знаходиться у владі. Наприклад, я роблю бізнес у США чи в країнах Західної Європи. Якщо у мене виникає спір з місцевою адміністрацією і я вважаю, що вони зловживають своїми правами, то бояться вони, а не я. Адже в будь-якій країні публічна заява про те, що від мене вимагали хабаря, є підставою для відставки. Однак в Україні, коли правоохоронці запитують прізвище того, хто вимагав хабаря, вам його ніколи не назвуть, оскільки бояться помсти від того чиновника, або його колег. Ніхто не може дати гарантії, що він піде з посади чи сяде у в’язницю. Таких прикладів майже немає. Довіра до судової системи та правосуддя – це та база, без якої інвестори почувають себе дискомфортно.
- Отже, питання відкрите. Україна та інвестиції: як сподобатися одне одному?
- У світі грошей, які можуть бути інвестовані, є більше ніж 2 трильйони доларів. Щоб відповідати рівню середньо статичної європейської країни за рівнем та якістю життя (а я вважаю, що це ключові показники), протягом найближчим 10 років Україні необхідно залучити 270-300 мільярдів доларів інвестицій, тобто щорічно потрібно залучати не меньш 20 мільярдів доларів. Вирішення проблеми починається з усвідомлення її наявності. На жаль, я не бачу в діях уряду чіткої артикуляції потреби в інвестиціях. Ми не займаємося професійно залученням інвестицій. Так, є відповідний офіс та ін. Однак потрібно судити за результатами, а їх немає.
Не останню роль в цьому питанні відіграє відсутність завершеного реформування судової системи. Заявляти, що нам потрібні інвестори, та гарантувати інвестору права – це дві великих різниці. Вертикаль Президента у завершенні судової реформи є ключовою. Звісно, на цьому шляху стоїть ще й Парламент, який ухвалює відповідні зміни. Також Президент відповідає за зовнішню політику та зовнішнє позиціювання України. Тут ми теж недопрацьовуємо.
- В Україні активно обговорюється введення податку на виведений капітал. Ви належите до прихильників чи противників цієї новації?
- Я економіст, тому не можу бути ні прихильником, ні противником певних процесів. Я тверезо оцінюю ситуацію. Якщо говорити про введення податку на виведений капітал та скасування податку на прибуток, то останній не є бюджетоутворюючим податком. Він формує від 5% до 9% загального бюджету. Водночас він вимагає великого адміністративного навантаження на бізнес. Насамперед, ми враховуємо доходи та витрати. Коли приходить перевірка (не дивлячись на те, що частка податку на прибуток 5-9%), фактично 60% перевірочних дій стосуються віднесення на витрати за тими чи іншими операціями або віднесення на доходи.
Таким чином, перехід на оподаткування виведеного капіталу (дивідендів), по-перше, це різке зниження тиску на бізнес з перевірками. Можливо, зменшиться потреба у кількості бухгалтерів, які сьогодні працюють в компаніях. По-друге, це звільнить оборотний капітал.
Багато компаній в Україні використовують інструмент мінімізації податків, щоб не сплачувати податок на прибуток. Це тіньові гроші. Якщо податок на прибуток буде скасовано, бізнес зможе показувати весь прибуток, оскільки сплачувати податок потрібно буде лише з виплачених дивідендів. Це вплине на кредитування бізнесу, оскільки банки бачитимуть реальний бізнес компаній. Отже, податок на виведений капітал покращить фінансовий показник компаній, простимулює збільшення торгових операцій та модернізацію основних засобів виробництва, з якими працюють підприємці, а також забезпечить створення робочих місць.
Ми навіть прораховували економічний ефект для України. Протягом перших 5 років з моменту запуску податку на виведений капітал додатково буде залучено 15-20 млрд дол. внутрішніх інвестицій. Буде створено кілька десятків тисяч робочих місць.
Чому люди їдуть з України? Зокрема, через невисоку оплату праці, тому що немає попиту. Коли у нас будуть робочі місця і нікого буде наймати, нам доведеться збільшувати заробітну платну. Україніці, які поїхали працювати в Європу, почнуть повертатися, адже тут їхні родини. Таким чином податок на виведений капітал вирішує економічні та соціальні проблеми.
- Які тенденції наразі спостерігаються у світовій економіці та бізнес-діяльності? Наскільки Україна на хвилі цих процесів?
- Насамперед, це перехід компаній та навіть держсектору на блокчейн. Ми поки що відстаємо, але добре те, що про це почали активно говорити. Наші програмісти достатньо високо цінуються у світі, тут є певний потенціал. Також починають обговорюватися інші електроні сервіси. Щодо роботизації процесів, тут ми також відстаємо, тому що трудові ресурси коштують набагато дешевше, ніж роботи. На жаль чи, можливо, на щастя. Адже якщо сьогодні ми почнемо розвивати роботизоване виробництво, то рівень безробіття в Україні буде ще вищим. Тому в цьому поки немає економічної потреби.
Ще один тренд – це організація роботи людей з різним типом зайнятості. У нас непогано прижився коворкінг, як формат робочого простіру. Проте ми дуже відстаємо в економічному аспекті, а щоб відповідати трендам, в нас немає інших аспектів шерінг-економі, необхідно підвищити якість рівня життя. У нас він низький. Відповідно, у нас низький попит, наприклад, на сучасні високотехнологічні гаджети, які допомагають запустити «розумний будинок». Загалом, це не є погано чи добре. Ми знаходимося на тій стадії еволюції, на якій знаходимося.
Ми у початку зміни структури генерації енергії, зелена енергія становить вже близько 1% від загальної.
- Які меседжі мають почути ті, від кого залежить зростання економіки України?
- Якщо Ви маєте на увазі політиків, депутатів, членів Кабміну, то я не стільки хотів би донести меседжі, як те, що вони повинні усвідомити, що головною цінністю України є громадяни та високий рівень їхнього життя.
У нас дуже багато різних програм, за якими немає відповіді на питання, як вони вплинуть на зростання економіки, соціальні процеси, зарплату та рівень життя людей. Ніхто не робить оцінку наслідків рішень, які ухвалюються в Україні. Тому якість життя людей – це пріоритет номер один. Розвиток економіки – це пріоритет номер два, який дозволяє досягнути першого пріоритету. Третій пріоритет, який впливає на розвиток економіки – це інвестиції. На це необхідно робити ставку. Нам потрібно провести реформи (медичну, освітню та ін.). Однак якщо в країні немає ресурсу, як ми можемо їх реалізувати? Інвестиції в економіку, які її стимулюють, створюють базу, в тому числі для виконання зазначених реформ.
Ще один момент, який важливо розуміти людям, які знаходяться у владі, полягає в наступному. Ми сплачуємо податки. На що вони витрачаються? Зрозуміло, є соціальні компоненти (пенсії та різні виплати). У нас є обслуговування держапарату та всієї державної машини. Насправді, у нас ніхто не актуалізує завдання держави. Українська модель держапарату – це радянська спадщина, де люди та економіка були ресурсами для державного апарату. Ми живемо вже в часи капіталізму, але держапарат продовжує паразитувати. Люди, які не виробляють продукт, по суті «доють» бізнес та і завдяки цьому існують. Вони не дають можливості перевірити, скільки реально потрібно ресурсів для виконання їхніх функцій. Насправді, цих функцій зовсім небагато. У нас велика кількість зайвих бюрократичних процедур. Питання дерегуляції чітко дає зрозуміти, що всі ці елементи є зайвими. Втручання держави має бути мінімальним Вона повинна забезпечувати найважливіші функції: безпека (як на вулиці, так і на кордоні), якісний державний сервіс, базова освіта, невідкладна медицина, суди. Якщо порахувати, скільки потрібно коштів на забезпечення цих функцій, я вірю, що бюджет може бути вдвічі меншим. Таким чином, податки повинні бути вдвічі нижчими, а отже, тіньова економіка буде у два рази меншою. Звісно, красти також будуть менше.
- Ваші підсумки року, що минає, а також прогнози на прийдешній рік?
- Цей рік не був для України поганим. У нас зросли інвестиції українського бізнесу, протягом року вони досягнуть 12 млрд доларів. Бізнес втомився чекати «подачок» від держави. Потрохи створюються нові підприємства. Активно розвивається будівництво. Однак це наслідок, зокрема, недовіри до банківської системи. Люди не хочуть зберігати гроші вдома, тому що їх можуть вкрасти, тому переводять збереження у нерухомість (так званий «кам’яний депозит»). Ми вийшли на зовнішні ринки займу і взяли у борг приблизно 2 млрд доларів, які дозволили частково реструктуризувати боргове навантаження. Ми отримали один транш МВФ, який дозволив стабілізувати золотовалютний резерв. Проте прориву в економіці не сталося. Економіка розвивається достатньо слабо. Минулий рік ми закінчили зі зростанням ВВП у 2,2%, цей рік – 2,1%. Водночас світова економіка розвивається з показником 3,6%. Тобто ми відстаємо від тенденцій світової економіки, ми відстаємо від країн, що розвиваються, хоча ми є такою країною. Наприклад, ВВП Румунії зростає на 8% у рік, а Україна – на 2%.
При цьому ще раз повторюся, що уряд, парламент, Президента мають склоки та конфлікти між собою, тому не можуть об’єднатися заради розвитку економіки та не розуміють, що під час припливу піднімаються всі човни. Вони борються за залишки влади, забуваючи про те, що країна дуже крихка, що межа міцності вже не за горами. Підсумки цього року не можна назвати поганими, але вони не є проривними. Ми не завершили багато реформ, які повинні були завершити.
Наступний рік буде непростим, тому що ми маємо здійснити великі зовнішні виплати – приблизно 5,5-6 млрд доларів виплати за зовнішніми боргами, плюс потенційно 3 млрд доларів так званого «боргу Януковича». Ми очікуємо на відповідне рішення на початку року. Якщо рішення буде не на нашу користь, нам доведеться його виконати. Це створить критичні ризики для золотовалютних резервів і для платоспроможності країни. Я не виключаю, що в наступному році нам доведеться пройти реструктуризацію, але МВФ як один з ключових кредиторів налаштований достатньо скептично, оскільки Україна вкотре подовжила мораторій на землю та не створила антикорупційний суд. Тому наступний рік в цьому контексті не буде стабільним.
До того ж 2018 р. буде передвиборчим, тому будемо спостерігати битву популістів за електоральне поле. Майже 60% українців ще не визначилися, але потрібно це зробити. На них буде спрямована робота інформаційних каналів, будуть з’являтися нові ток-шоу та ін. Тепер поглянемо на Україну очима іноземних інвесторів. Вони із застереженням будуть ставитися до того, що у нас відбувається. Можливо, вони зроблять паузу до 2019 р., коли після виборів ситуація стабілізується. Внутрішній інвестор вже почав інвестувати, йому немає куди діватися. На мою думку, капітальні інвестиції рухатимуться приблизно на такому ж рівні, але економіка не покаже великого зростання. Кабмін очікує 3% зростання, але я думаю, що цей показник буде нижчим.
Враховуючи ті ризики, які ми отримаємо з реструктуризацією виплати зовнішньої заборгованості, з тиском на курс валюти (оскільки виплати будуть у валюті, її доведеться купувати за кошти золотовалютних резервів), я не виключаю посилення девальвації, інфляції, що матиме вплив на платоспроможність громадян. У виборчий 2019 р. ми увійдемо з озлобленим народом. Приблизно так пройде наступний рік. Великого прориву я не очікую.
Але у серпні цього року був ухвалений американський санкційний закон проти Росії, в якому великий блок питань стосувався енергетичної незалежності України. Наразі вже одна американська компанія анонсувала, що готова інвестувати 100 млн доларів в українську економіку та газовидобування. Це перший крок, тобто інвестицій може бути більше. Такі інвестиції дозволять нам знизити залежність від російського газу. Хоча напряму ми його не закуповуємо (через Європу або реверсний газ), але так чи інакше ми купуємо газ російського походження. Прихід великих інвесторів у критично важливу галузь для України – це дуже важлива подія.
Критичним ризиком для нас є підвищення облікової ставки федеральною резервною системою США, яка впливає на вартість сировини. Чим вища ставка, тим дорожчий долар, а отже, дешевші сировинні ресурси. Нагадаю, що 80% українського експорту – це сировина. Не менш значущим ризиком є вибори в РФ, де Путіну потрібна інформаційна допомога на «зовнішніх фронтах». Росія йде з Сирії, тому я не виключаю, що на сході України може посилитися військове протистояння. На жаль, це прямо впливає на економіку, ділову активність та наші очікування. Наступний рік буде складним і підготовчим до 2019 р.