«Юридична газета» вирішила познайомитися зі співробітниками апарату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, котрі мають безпосереднє відношення до формування суддівського корпусу, але повсякчас залишаються поза увагою суспільства. Не секрет, що зараз Комісія заклопотана не лише виконанням своїх вже звичних функцій, а й проведенням первинного кваліфікаційного оцінювання, яке мають пройти близько 8 тис. законників. Звісно, це дуже впливає на роботу «апаратчиків», оскільки, аби вирішувати нагальні питання, їм доводиться приходити на роботу раніше та затримуватись після завершення робочого дня. Однак, попри це, працівники апарату не відмовляються від своїх захоплень та прагнуть не лише кар’єрного, а й особистого зростання.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Яскравим прикладом цього є помічник голови ВККСУ Сергія Козьякова Галина Терпяк, яка не лише фахово виконує свої професійні обов’язки, а ще й успішно представляє Україну на світових змаганнях з марафону.
Про те, від чого рятує біг, та як зробити перші кроки на біговій доріжці, розповідає Галина Терпяк, помічник голови ВККСУ
- Ви бігаєте марафон. Це дистанція на 42 км 192 м. Скажіть, як давно Ви займаєтеся цим видом спорту?
- Систематичні тренування я почала проводити з 1 травня 2014 р.
- Зазвичай, до спорту заохочують з дитинства. Ви ж вирішили бігати понад 42 км у дорослому віці. Звідки виникло таке бажання.
- Біг для мене – це сімейна традиція. Мій батько також займається цим видом спорту. На той момент, коли я вирішила приступити до тренувань, атмосфера змагань була мені знайомою. Разом з батьком я, як його менеджер та помічник, відвідала близько 20-ти змагань, які проходили у Європі. Мені довелось побачити як організовуються ці заходи, які люди беруть там участь. Я захопилась атмосферою, яка завжди панує напередодні старту, і вирішила: чому б і ні? Тим паче, що я завжди мала гарну фізичну підготовку. З дитинства займалась великим тенісом, фітнесом, віддавала перевагу активному способу життя. Тому біг не став для мене чимось надзвичайним.
- Але ж Ви не почали з 42 км?
- Звісно, ні. Спочатку я бігала по 5 км. Мені це вдавалось доволі легко. Потім я почала збільшувати дистанцію до 7 км, а згодом і до 10 км. Наразі біг для мене перетворився чи не на психологічну потребу. Адже окрім фізичного навантаження, біг дозволяє відволіктись від негативних думок та зняти стрес, який неминуче накопичується під час роботи. Після бігу думки «розкладаються по поличках» і знаходяться шляхи вирішення багатьох проблемних питань. До того ж чим більшу дистанцію я пробігаю, тим більше часу можу побути наодинці з собою. Така от своєрідна медитація.
Є відомий серед спортсменів вислів: «Не знаєш, що робити, – бігай» (Сміється). У житті він дуже себе виправдовує.
- Наскільки мені відомо з власного досвіду, досягнення результату у спорті вимагає ретельного планування фізичних навантажень. Чи є у Вас тренувальні плани, або ж Ви імпровізуєте під час тренування?
- Оптимальним навантаження для мене є 40-45 км, які я сумарно маю набігти протягом тижня. Коли я готуюсь до змагань, число кілометрів зростає до 50. Зважаючи на те, що бігаю я 6 днів на тиждень, залишаючи 1 день для відпочинку, за тренування я пробігаю від 6 до 8 км. Це займає у мене близько години.
- Ви бігаєте вранці чи ввечері?
- Увечері. Вранці мені важко. Хоча іноді, коли я не встигаю побігати після роботи, я прокидаюсь раніше і йду на стадіон. У цьому, до речі, величезна перевага бігу – бігати можна будь-де та будь-коли.
- Навіть взимку?
- Цієї зими мені, та й усім прихильникам бігу, пощастило – вона не була надто холодною, а більшість часу ще й малосніжною. Тому я практично не припиняла своїх тренувань. Щоправда, не одразу зорієнтувалась, як варто одягатись і на початку трохи змерзла. Але ці недоліки я швидко виправила.
- А тренування складається лише з бігу?
- Спочатку я розминаюсь, потім бігаю, а потім роблю спеціальні силові вправи. Двічі на тиждень я відвідую басейн. Це дуже допомагає у підготовці, знімає м’язове напруження.
- Хтось допомагає Вам тренуватись?
- Ні. Я тренуюся самостійно.
- Ви не пропускаєте тренування?
- Буває, але у спорті головне – системність. Коли «випадаєш» із циклу, повернутись дуже важко, при чому важко не стільки фізично, скільки психологічно. Тому намагаюсь не дозволяти собі подібних відхилень.
- А батько не складає Вам компанію у тренуваннях? І якої думки він про Ваше захоплення?
- Батько живе у Закарпатті. Тому усі поради він дає лише телефоном або Скайпом. На початку він намагався мене відмовити, через дійсно великі навантаження, але згодом, коли зрозумів на скільки серйозно я ставлюся до бігу, почав підтримувати. Річ у тім, що біг на довгі дистанції має низку нюансів. Це і розподіл навантажень, і правильне відновлення організму, і дієти перед підготовкою до важливих змагань. Тож батькові поради, як досвідченого спортсмена, мені часто стають у нагоді. Тим паче, що зараз на змаганнях ми з ним бігаємо разом.
- Скажіть, а це професійні змагання чи змагання серед любителів?
- У професійному марафоні за перші місця спортсмени отримують непогані призові. Тому результати є досить високими – на рівні Чемпіонатів світу або ж навіть Олімпійських ігор. Звісно, таких спортсменів меншість. Тут безперечними лідерами є представники Кенії. Хоча спортсмени з інших країн також показують непоганий час. Гарні бігуни є і від України.
Поряд з професійними змаганнями проводяться змагання аматорів. Ми самі оплачуємо проїзд, проживання, сплачуємо реєстраційний збір за участь. Таких спортсменів більшість. Їх розподіляють на різні групи – за віком, за ступенем професійності тощо. Звісно, тут рівень результатів на порядок нижчий. Але на це ніхто не звертає уваги. Серед любителів також точиться боротьба за кожну секунду, яка залишається до фінішу. Тому сама атмосфера змагань є просто незабутньою.
- У скількох змаганнях Ви вже брали участь?
- Змагатись я розпочала з півмарафону – 21 км. У лютому минулого року я пробігла цю дистанцію у Тель-Авіві, а у квітні – у Будапешті. А ось вже у жовтні я вперше подолала повну дистанцію. Вдруге я пробігла її нещодавно в Угорщині на озері Балатон.
- Зайняли призове місце?
- Так. Серед жінок у своїй віковій категорії (з часом 4 год 09 хв та кілька секунд) я стала другою.
- Це добре, у порівнянні з результатами професіоналів?
- До таких результатів мені ще далеко. Наразі рекорд світу, який належить британській спортсменці Полі Редкліфф, становить 2 год 15 хв та кілька секунд. Звісно, я прагнутиму, якщо не досягти такого ж часу, то принаймні покращити власний показник. Однак це не є головною метою. Для мене змагання – це не лише біг, а й можливість подорожувати, спілкуватися, знаходити нових знайомих, розширювати світогляд тощо. Мені надзвичайно подобається енергетика, якою просякнуті подібні заходи. Я не знаю, що відбувається поміж професійних бігунів, але серед аматорів панує надзвичайно доброзичлива атмосфера. Абсолютно незнайомі раніше люди підтримують одне одного, переживають, щиро бажають успіхів, допомагають порадами. Це чудово!
- Ви представляли на цих змаганнях Україну?
- Взагалі, я і батько їздимо як приватні особи, але, звичайно, представляємо Україну. До речі, ми з батьком завжди фінішуємо з прапором України, що є великим стимулом подолати цю дистанцію та достойно фінішувати, бажано з посмішкою на обличчі (Сміється). Наразі я не входжу до жодної федерації або бігового клубу. Хоча ідея приєднатися до якоїсь спільноти вже виникла. Тим паче, що марафон в Україні та, зокрема, у Києві є досить популярним. Дедалі більше спортсменів, що займаються марафоном, ультрамарафоном, триатлоном тощо, об’єднуються у різноманітні організації. Це свідчить про активний розвиток зазначених видів спорту.
- В угорському марафоні лише Ви з батьком були з України?
- Ні. Було ще двоє наших співвітчизників.
- А як ставляться до Вашого захоплення на роботі?
- Мій керівник, голова ВККС Сергій Козьяков, завжди підтримує мене та вітає. Також знають про мої заняття і колеги. Я відмічаю свої досягнення у соціальних сторінках, пропагуючи таким чином спорт та здоровий спосіб життя.
- А інші співробітники Комісії, Ваші друзі чи знайомі не бажають долучитись до спортивної спільноти?
- Після змагань я ділюсь своїми враженнями про атмосферу змагань, про настрій, який панує серед спортсменів, про підтримку глядачів, про жагу перемоги та про задоволення, яке вона приносить. Йдеться не лише про призові місця, а й про перемогу над собою. Відчуття «я можу» дійсно є незабутнім. Звісно, я нікого не силую розпочинати бігати, оскільки розумію, що це доволі складно. Однак один мій друг, вочевидь, перейнявшись моїми переживаннями, виявив бажання розпочати тренування. І ось незабаром він бігтиме марафон у Канаді.
- Нещодавно світ здригнувся від терактів, які відбулись під час марафону у Бостоні. Скажіть, чи не поменшало з тих пір охочих брати участь у масових змаганнях?
- Звісно, ні. Це так само, як перейматися щоразу, коли сідаєш до літака. Насправді, хвилювання є. Однак, коли вже шасі відірвались від земної поверхні, покинути борт неможливо. Тож переймання є зайвими.
- Колись мій тренер казав, якщо тренування заважають роботі – час кидати роботу? Як вдається Вам поєднувати роботу та тренування, зважаючи на те, що Комісія працює у шаленому темпі?
- Дійсно, робота займає багато часу. Іноді доводиться затримуватися, іноді – приходити раніше. Є багато питань, які потребують нагального вирішення. Тому я приділяю пильну увагу тайм-менеджменту: намагаюсь планувати свій день таким чином, щоб встигнути зробити все, що запланувала.
- Які у Вас найближчі змагання?
- 17 квітня відбудеться Міжнародний київський півмарафон, для участі у якому я вже зареєструвалась. Також у вересні у Києві відбудеться забіг на повну марафонську дистанцію, у якому я теж планую взяти участь. А восени думаю виїхати на змагання за кордон. Тобто, якщо все буде добре, у цьому році візьму участь у 4-х змаганнях.
- Зараз проходить кваліфікаційне оцінювання суддів. Чи не схожа ця процедура на змагання, у яких Ви брали участь? Чи не відчуваєте Ви змагальної напруженості серед володільців мантій?
- Безперечно, напруженість є. Але скоріше не змагальна, оскільки вони ж не змагаються один з одним за місце у суді. Мені ця напруженість видається більш екзаменаційною, такою, яку відчувають студенти перед важливим іспитом. Судді хвилюються, але вони мають сконцентрувати свої знання та навички заради позитивного результату, адже найважливіша і найцінніша перемога – це перемога над собою, перемога, здобута власною працею та наполегливістю.
- Спорт любить молодість. Як довго Ви плануєте бігати?
- Бігати планую усе життя, скільки вистачить сил і натхнення (сміється). Багато є причин, чому я це роблю, тому зупинятися не збираюся. Також, у майбутньому, коли я стану мамою, хочу бути гарним прикладом для своїх дітей, підтверджуючи істину, що немає нічого неможливого, є просто звичайна людська лінь та небажання.