10 жовтня 2019, 19:45

Як підвищити ефективність арбітражу: поради від практиків

Сьогодні, 10 жовтня 2019 р., розпочалися VI Міжнародні арбітражні читання пам’яті академіка І. Г. Побірченка, організовані Міжнародним комерційним арбітражним судом (ICAC) та Морською арбітражною комісією (UMAC) при Торгово-промисловій палаті України. Цього року захід триватиме два дні. У перший день увага була прикута до питань ефективності арбітражу, другий день стосуватиметься ефективності медіації.

Судова реформа і роль арбітражу

Під час відкриття заходу Андрій Смірнов, заступник Керівника Офісу Президента України, розповів про плани нової влади стосовно судової реформи. Перш за все, він звернув увагу на наявні проблеми в судовій системі. «Ми не знайшли відповідь на питання, чому ВС дає своє бачення розв’язання тим чи іншим спірним правовідносинам, оприлюднює це, а вже через місяць публікується рішення ВС стосовно ідентичних правовідносин, але з відступленням від судової практики», - сказав він.

За його словами, Україна має йти шляхом створення авторитетної системи правосуддя, а для цього потрібно відкоригувати деякі речі. «Я хочу, щоб ви з розумінням поставилися до того, що законопроект №1008 - це імпульс від держави на запит суспільства. І на запит самих суддів також, тому що судді апеляційної інстанції достатньо позитивно оцінюють цей законопроект», - зазначив пан Смірнов.

Водночас була необхідність у налагодженні комунікацій із правовою спільнотою. Для цього була створена комісія з питань правової реформи, в якій серйозна роль відведена і арбітражним експертам. Крім цього, одним із напрямів реформування може бути і підсилення ролі арбітражних інститутів як конкурентного інституту розв’язання спорів. За його словами, влада розуміє, що турборежим міг певною мірою налякати правниче середовище. «Ми його зараз уповільнимо та починаємо працювати з вами. З комісією із питань правової реформи. Ми чекаємо ваших пропозицій», - запевнив пан Смірнов.

Так, Президент дав вказівку до нового року зробити конкретні зміни в процесуальне законодавство, яке б розвантажило ВС і встановило чіткі процесуальні фільтри і критерії допуску справи до ВС. Водночас він зазначив, що у цілому вектор реформи змінюватися не буде.

Микола Селівон, Голова ICAC, спростував тезу, що суди як були, так і залишилися тягарем для арбітражу й третейського судочинства. «Я завжди був противником «огульного охаювання» чи судової, чи інших гілок влади. Треба говорити про те, що всюди є свої негідники, від яких потрібно очистити систему. В судовій владі є багато фахівців - чесних, розумних, відданих справі, - які приймають справедливі рішення», - зазначив він.

Водночас пан Селівон схвально оцінив позицію не ламати те, що було відреформовано попередньою владою. «Відверто кажучи, так можна здуріти. 5 років робили одне, тепер якби ще 5 років кудись йшли, то це була б катастрофа не тільки для судової гілки влади», - сказав він.

Богдан Львов, заступник Голови Верховного Суду, голова КГС ВС, наголосив, що держава повинна забезпечити механізми вирішення спорів, у т.ч. альтернативними методами. Він звернув увагу на те, що використання міжнародного арбітражу дозволяє сторонам уникнути державних судових процедур - за винятком приведення до виконання та оспорювання рішень арбітражу. «Ми - не конкуренти. Ми - колеги. І обирати повинен споживач суддівських послуг, а держава має запропонувати можливість вибору і забезпечити, щоб кожний шлях, який захоче обрати споживач суддівських послуг, був ефективним», - сказав він.

Про переваги арбітражної інституції розповів Президент ТПП України Геннадій Чижиков: «Бізнес чекає, щоб наша робота була завжди ефективною, швидкою, справедливою та не дуже дорогою. Наші рішення виконуються у понад 110 країнах світу. Менше 2% рішень МКАС оскаржують, з яких лише невелику частину скасовують, а вартість нашого арбітражу є нижчою, ніж у сусідніх країнах».

Арбітрабельний спір чи ні?

Під час першої сесії експерти розглядали питання арбітрабельності та визначення юрисдикції арбітражу. Лукас Містеліс, професор транснаціонального комерційного права та арбітражу Лондонського університету Королеви Марії (Великобританія), розповів про своє бачення арбітрабельності та неарбітрабельності спорів. Зокрема, він виділив предметну (щодо предмету спору) та суб’єктивну арбітрабельність (стосується того, чи вдасться досягти згоди всіх сторін). Він наголосив на тому, що визначення арбітрабельності не має стосуватися питання державної політики, адже арбітраж є приватною послугою.

Водночас Ірина Мороз, партнер AVELLUM, зазначила, що питання вирішення арбітрабельності спорів залежить від законодавчого визначення кола спорів, які можуть передаватися на вирішення арбітром. Проте постає питання: чи можливо знайти той баланс між захистом державних інтересів і правом осіб передавати спір на вирішення комерційного арбітражу?

За її словами, в багатьох випадках все залежить від законодавства. Так, німецьке законодавство містить чіткий перелік спорів, які не можуть передаватися до арбітражу, в той час як в англійському праві немає переліку - лише критерії арбітрабельності.

На її думку, законодавці і судді повинні виходити з того, що будь-який спір є арбітрабельним і, розглядаючи його лише крізь призму критеріїв арбітрабельності спорів, можна визначити вузьке коло спорів, які можуть бути неарбітрабельними. «Називаючи певний спір неарбетрабельним, ми фактично закриваємо сторонам можливість йти в арбітраж і вирішувати свої спори в арбітражному порядку», - наголосила вона.

Крім критеріїв предметного і суб’єктивного, потрібно відповісти на ряд запитань:

- чи буде арбітражний розгляд даної справи ефективним?

- чи стосуватиметься винесене рішення прав третіх сторін?

- чи зможе арбітраж ефективно захистити інтереси сторін?

Практичні проблеми

Про цікаву проблему визначення юрисдикції при зміні сторін розповіла Катерина Цират, юрист Jurvneshservice. Основною дилемою вона назвала питання, чи відбувається перехід арбітражної угоди при зміні кредитора, чи все-таки потрібно отримувати окрему згоду боржника, тобто по суті переукладати угоду. На сьогоднішній день діють дві концепції: згода, що презюмується, і концепція нехтування юридичною правосуб’єктністю.

«Якщо говорити про цесію, то існує загальне правило, що арбітражна угода переходить автоматично. Це на 100% залізне правило. Якщо говорити про випадки, які покривають концепцію нехтування юридичною правосуб’єктністю, то тій стороні, яка хоче вступити в арбітраж, потрібно буде доводити обставини, чому вона хоче вступити у процес попри відсутність письмової згоди», - розповіла пані Цират.

Також вона зауважила, що українські суди рідко застосовують принципи доктрин права. Тому пані Цират порекомендувала переукладати арбітражну угоду, оскільки це в подальшому допоможе зекономити час і видатки на юристів під час арбітражу і на етапі виконання, щоб ці питання навіть не підіймалися.

Під час другої сесії Галина Жукова, партнер Bélot Malan & Associés (Франція), зупинилася на питанні відповідальності у виборі арбітра. За її словами, сторони мають виконати своє «домашнє завдання» і перевірити, чи має арбітр всі необхідні характеристики для вирішення спору. Водночас арбітр сам повинен розуміти, наскільки є компетентним, щоб вирішувати ті чи інші справи. «Це спільна відповідальність», - наголосила вона.

Про неприємні моменти, які можуть спіткати арбітра, розповів Петро Новачик, арбітр ICAC (Польща). Він наголосив, що бувають ситуації, коли арбітрів викрадають, саджають за грати, накладають на них штрафи - все для того, щоб вони не могли продовжувати свою діяльність.

Разом з цим у деяких країнах арбітрів можуть притягати до відповідальності, тому важливо турбуватися не лише про фізичну безпеку, але і застрахувати свою відповідальність. «Коли сторони незадоволені, вони часто починають фантазувати», - сказав він.

Крім цього, сторони можуть фантазувати і цілком юридичними методами, а саме заявляти арбітру відвід. Так, іноді це необхідна міра, але, за словами Анни Гіяр-Сажко, юриста Shearman & Sterling (Франція), на це потрібні вагомі підстави. «Загальна тенденція полягає в тому, що потрібно мати дуже вагомі підстави для відводу і не намагатися закинути вудку - спрацює чи ні. Адже якщо ваше клопотання буде відхилено, то вам доведеться працювати з арбітром, який вже буде певним чином налаштований стосовно вашої поведінки», - підсумувала вона.

Ще одним чинником, що впливає на ефективність арбітражу, є цікавий феномен «due process paranoia» - коли арбітри довго не приймають рішення, боючись, що воно буде оскаржено. За словами Марії Костицької, партнера Winston & Strawn (Франція), такі страхи впливають на тривалість процедури. Більш того, адвокати не повинні сприяти цьому процесу, заплутуючи арбітрів, адже це не є етичним.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати