Популярні матеріали

23 березня 2018, 12:00

Шпигунські історії в українських судах

Шпигуни і розголошення державної таємниці – фарс чи реальні справи

Ольга Бугай «Суд на долоні»

«Сергія Скрипаля отруїли росіяни», «українське МВС говорить, що росіяни завербували близько 100 українців протягом 2017 року для війни на Донбасі», «Савченко завербували російські спецслужби під час ув’язнення» – це лише деякі цитати з медіа.

Поки багаті країни об’єднуються перед російською загрозою після отруєння подвійного шпигуна Скрипала, в Україні практично немає гучних судових справ щодо викриття чи засудження шпигунів.

Можна припустити, що подібні справи не оприлюднюються за звичайною процедурою. Але в такому випадку в ЄДРСР мали би бути рішення, у яких справи передаються до спеціального розгляду. І вони є, але це одиниці, і стосуються, переважно, справ щодо розголошення державної таємниці.

Біженці і комп’ютерники

У ЄДРСР є лише 2 справи у касаційній інстанції, де фігурує «шпигун». Перша – про встановлення пенсії за особливі заслуги, оскільки позивач має медаль «За відвагу», якою нагороджувались, у тому числі «за особисту мужність та відвагу в боях з ворогами Радянського Союзу на театрі військових дій, при захисті недоторканості державних кордонів або при боротьбі з диверсантами, шпигунами та іншими ворогами Радянської держави».

Друга справа стосується громадянина Палестини, який в Україні претендує на статус біженця, оскільки партія ФАТХ припускає, що він підтримує партію ХАМАС і є ізраїльським шпигуном.

В апеляційній інстанції є 11 справ, де фігурують «шпигуни».

Громадяни Афганістану, Іраку, Ефіопії, які звинувачуються на батьківщині у шпигунстві, бояться переслідування і вказують це як аргумент для отримання статусу біженця в Україні. Справи про захист честі та гідності, у яких суди з’ясовують, наскільки визначення «шпигуном» у газетному матеріалі чи історичній книзі є оціночним судженням.

Є лише 2 справи, які вказують, що, можливо, в Україні існує спроба антишпигунської діяльності. Одна зі справ стосується комерційного шпигунства, коли 2 особи мали доступ до клієнтської бази даних, оборотів підприємства, логіни та паролі для роботи з клієнт-банком, доступи до інтернет ресурсів підприємства, печатки, корпоративної пошти та інших матеріалів, а потім зникли з роботи, за деяких час відкривши власне підприємство з ідентичними видами діяльності.

У другій справі мова йде про продаж в Україні китайських ручок з можливістю запису відео та аудіо. Вони вважаються СТЗ (спеціальними технічними засобами), і їх негласне отримання через митний кордон України заборонене законом. Працівник СБУ під прикриттям здійснив оперативну закупку через інтернет у звинуваченого. До матеріалів справи також були долучені протоколи прослуховування телефонних розмов, у яких звинувачений говорить про продаж «шпигунського годинника», «прослушок», «брелока-шпигуна», «звичайних жучків», про продаж ручок спецслужбам.

У першій інстанції рішень зі «шпигунами» відчутно більше – 120. Там мова йде про комп’ютерне шпигунство (встановлення програм-шпигунів, які дають несанкціонований дистанційний доступ до чужих комп’ютерів), шпигунство сисадміна, який отримав доступ до бухгалтерського комп’ютера підприємства та переказав кошти на власний банківський рахунок, побутове шпигунство за чужими комп’ютерами (у тому числі, ревнивим хлопцями для стеження за своїми дівчатами). Велика частина справ - про надання статусу біженців через переслідування на батьківщині, у тому числі, за підозрою в шпигунстві.

Є й справа про психічні розлади, де дівчина вважала, що її бабуся – шпигун і труїть її таблетками, а сама дівчина – монарх.

Державна таємниця не така вже й таємниця?

Зі справами про шпигунство пов’язані справи про розголошення державної таємниці, яких суттєво більше – 1141.

Велика частина судових рішень стосується випадків, коли працівники державних підприємств або установ з доступом до державної таємниці виїздять за кордон без особливого інструктажу, а після поїздки не проходять «співбесіду щодо виявлення фактів необґрунтованої заінтересованості з боку іноземців секретною інформацією». Тобто поїхали на тиждень до Єгипту без інструктажу – матимете справу.

Подібні до цих справи - про службові допуски, коли людина фактично працює на посаді, яка передбачає доступ до державної таємниці, але не має належним чином оформленого допуску.

Навіть справи про розголошення державної таємниці військовими найчастіше стосуються неналежним чином оформлених документів і допусків. Наприклад, в одній з військових частин начальник секретного відділу допустив перебування солдата без допуску в приміщення, де можуть бути секретні документи. Тому «створено передумови до розголошення державної таємниці, через можливість ознайомлення вказаних осіб з секретною інформацією за відсутності у них допуску до державної таємниці».

До речі, за пошуком справ, які стосується розголошення державної таємниці, є й справа strana.ua. Під час проведення обшуку в офісі редакції, була вилучена флешка, на якій, припускається, є електронні документи, з відомостями, що становлять державну таємницю.

Окрема група справ стосується працівників СБУ. Наприклад, у нас є такі агенти, які під час проведення негласних (розшукових) дій без наказу ініціатора заходу, без пояснень йде з завдання і зустрічається біля лікеро-горілчаного заводу зі знайомим. Ім’я знайомого в рішенні деперсоналізоване, на відміну від прізвиська, яке явно вказує на пов’язаність цього знайомого з кримінальним світом. На цій зустрічі працівник СБУ розголошує деталі оперативно-розшукової діяльності, які на час проведення становили державну таємницю і мали ступінь секретності «Таємно».

«Витік відомостей…завдав шкоди національній безпеці України у сфері державної безпеки і охорони правопорядку, оскільки дозволив фігурантам (об’єктам) кримінальної справи вжити адекватних заходів протидії викриттю їх злочинної діяльності, а також створив передумови до розкриття окремих форм та методів оперативної тактики здійснення Службою безпеки України оперативно-розшукової діяльності», - вказано у рішенні.

Потім між обвинуваченим працівником СБУ і прокурором була укладена угода про визнання винуватості.

Тільки 2 справи найбільше схожі на те, що в Україні дійсно є розслідування проти реальних шпигунів. Перша – про китайського розголошувача української державної таємниці. Справа про нього є ЄДРСР, тому що суд, де спочатку мала слухатись його справа не має спеціального дозволу на розгляд кримінальних проваджень, що містять державну таємницю, і справа мала бути передана до іншого суду першої інстанції, який має спеціальний дозвіл на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею.

Друга – про людину, яка пояснює незаконне поводження зі зброєю і збирання відомостей, які становлять державну таємницю, тим, що вона є оплатним агентом українських спецслужб. У цього оплатного агента також було посвідчення «Антикорупційного комітету України», видане на інше ім’я. Наявність іншого прізвища та по-батькові він пояснив роботою «під прикриттям» за сприяння спецслужб України. Надалі ця справа мала слухатись з дотриманням вимог, що убезпечать розголошення державної таємниці. Отже, з’ясувати, чи це шпигун-самозванець чи все-таки агент під прикриттям, досить складно.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати