25 вересня 2018 року Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини та Програми USAID «Права людини в дії» провів круглий стіл «Перехідне правосуддя як шлях подолання наслідків конфлікту та збройної агресії».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Науковий консультант судді Конституційного Суду України Олександр Євсєєв був одним зі спікерів круглого столу. Його доповідь була присвячена питанню встановлення правди у контексті транзитивного правосуддя. Зокрема, на прикладі так званих «комісій правди». Також експерт звернув увагу на питання конституційного нормоконтролю у контексті перехідного правосуддя
Перехідне правосуддя та конституційні норми. Приклад Римського статуту
На початку своєї доповіді Олександр Євсєєв зазначив, що фактично будь-який закон, що стосується проблем транзитивного правосуддя, або міжнародний договір України з цих питань та проекти таких міжнародних договорів – можуть потенційно стати предметами конституційного нормоконтролю. Науковий консультант судді КСУ нагадав про ситуацію початку 2000-х років, коли за висновком Конституційного суду було заблоковано ратифікацію Римського статуту. Тоді, ще у мирний час, більшість суддів, попри окремі думки, прийшла до висновку, що Римський статут не відповідає Конституції України.
«І тому вже у 2016-у році, при зовсім інших подіях та зовсім інших історичних обставинах, довелося вносити спеціальну, поряд з іншими, зміну до Основного Закону щодо можливості, хоча б гіпотетичної, ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду, – зауважив експерт. – Тобто я хочу сказати насамперед те, що питання транзитивного правосуддя виходять не лише на діяльність, наприклад, Міністерства з окупованих територій або Міністерства юстиції, а й торкаються безпосередньо конституційної юстиції в нашій державі. Особливо після її певної активізації цього року».
Встановлення історичної правди
За словами Олександра Євсєєва, транзитивне правосуддя для України – це насамперед можливість співпрацювати з Міжнародним кримінальним судом. У цьому контексті, попри юридичні, або навіть квазі-юридичні, на думку експерта, механізми – амністії, кримінальні переслідування воєнних злочинців, діяльність окремих міжнародних кримінальних трибуналів ad hoс – кінцевою метою перехідного правосуддя, поряд із національним примиренням, є питання історичної правди. «Адже є такий вислів, що Югославська війна 95-92-го років «була розв'язана мертвими», – зазначив експерт. – Бо постійне з'ясування між боснійцями, сербами та хорватами якихось суперечливих подій югославського минулого врешті-решт не дало їм можливості разом мирно співпрацювати, та на початку 90-х розірвало колишню федеративну Югославію, яка, до речі, з економічної точки зору вважалася чи не найуспішнішою державою Південно-східної Європи того часу».
Спекуляції на темі історії української держави, яких було багато на початку АТО, на думку наукового консультанта судді КСУ, стали «сумішшю», що викликала негативні сепаратистські тенденції та рухи на Сході. Саме тому встановлення історичної правди має бути пріоритетом транзитивного правосуддя. Так Олександр Євсєєв згадав і законопроект «Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту», підготовлений Українською Гельсінською спілкою з прав людини та Українським інститутом з прав людини. Проект містить окрему статтю під номером 12 – «встановлення історичної правди». Вона пропонує певні механізми встановлення та констатації правди, як то встановлення перебігу подій та перевірка фактів. У цьому контексті була згадана також і серія Центру документування УГСПЛ «Історія одного міста», яка репрезентує історіографію гібридного конфлікту на сході України через хроніку звільнення міст. «Певні громадські розслідування, навіть парламентських слідчих комісій, є тими механізмами, що унеможливлюють спекуляцію на темі, та дають нам можливість розібратися зі своїм минулим, вже не сімдесятирічної давнини, а дворічної та трирічної. А отже, дають нам можливість якимось чином рухатися вперед», – підкреслив експерт.
Також Олександр Євсєєв згадав про світовий досвід створення комісій правди на двох прикладах – південно-африканському та іспанському. «Комісія з правди і примирення», що працювала в ПАР з 1995-го по 2002-й рік, вважається еталоном. «Цей елемент не існував сам по собі, а співіснував з амністією, – підкреслив експерт. – Тобто виконавці злочинних наказів середньої та нижньої ланок, в обмін на звільнення від кримінальної відповідальності, входили до цієї Комісії зі встановлення правди, якою керувала дуже поважна особа – архієпископ ПАР Туту, і розповідали про те, що їм було відомо стосовно політики апартеїду, стосовно тих злочинних наказів, які вони виконували, і таке інше. Тобто це принцип «воля в обмін на істину». В Іспанії ж, після закінчення громадянської війни наприкінці 30-х років, панувала тиша щодо цієї теми практично до кінця століття. Вже у 2007-у році був прийнятий окремий закон про встановлення історичної правди, який запропонував низку механізмів щодо цієї кінцевої мети.
«Отже, це загальна картина діяльності таких комісій з правди і примирення. Але, звичайно, є і, певним чином, негативний досвід. І дуже не хотілось би, щоб він був відтворюваний у нашій державі», – резюмував Олександр Євсєєв.