23 грудня 2016, 14:50

Корпоративний договір: чи потрібен профільний закон?

Наприкінці поточного року правники зібрались для обговорення корпоративного договору та його місця серед інших договорів, відповідно до приписів національного законодавства. Ініціатором зустрічі не тему «Корпоративний договір: доктрина та зарубіжний досвід», виступив Вищий господарський суд України у співпраці з Центром комерційного права, Асоціацією правників України і Національною академією правових наук України.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Під час дискусії її модератор, суддя ВГСУ Валерій Картере намагався сконцентрувати увагу присутніх на конструктивному обміні думками у теоретичній та практичній площинках застосування корпоративних договорів. Вироблення єдиної позиції, зауважили інші учасники є надзвичайно актуальним, оскільки саме у царині корпоративних відносин законодавство держави відстає від законодавства європейських країн та США не на один десяток років. А іноземні інвестори не поспішають вкладати кошти в українську економіку не в останню чергу через відсутність законодавчих норм, які б регулювали корпоративні договори.

Науковий підхід

Розпочали із обговорення теорії. Директор Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Валентина Васильєва доповіла про наукові доробки лабораторії корпоративного права, яка працює на базі Інституту. Серед них є дисертація, присвячена зазначеному питанню. У цій роботі автор намагається кваліфікувати природу корпоративного договору шляхом визначення кількох основних аспектів. Наприклад, автор чітко відмежовує корпоративний договір від договору про корпоративне управління, оскільки вважає, що останнє має відбуватись на підставі статуту.

Також автор зауважує, що корпоративними правами є права учасників, які укладають між собою корпоративний договір. Юридична особа ж, яка створюється з метою отримання прибутку, отримує корпоративне право, як єдиний цілісний об’єкт. Реалізовувати корпоративні права учасники домовляються гуртом. Така домовленість втілюється у корпоративний договір. 

Корпоративний договір має низку специфічних ознак і може укладатись лише між власниками корпоративних прав. У Інституті дотримуються концепції того, що юридична особа, з приводу якої виникають корпоративні права, не може бути учасником корпоративного договору.

За правовою природою корпоративний договір представники Інституту схильні найближче відносити до договору про спільну діяльність, а межі домовленостей власників корпоративних прав визначають як такі, що позбавляють цих власників можливості змінювати загальний публічний порядок, встановлений у статуті і, певною мірою, у засновницькому договорі.

Крім згаданої дисертації є кілька інших, які стосуються цієї ж тематики. Про це «ЮГ» дізналась, поспілкувавшись з учасниками обговорення. Однак, зауважують вони, працювати у цьому напрямі потрібно і далі.

Світовий досвід

Якщо ж поглянути на світовий досвід, можна дійти висновку, що іноземними судами правовідносини, що виникають з укладання корпоративних договорів, визнавались не одразу. Так, у США, доповів наступний спікер – консультант з юридичних питань ЦКП Сергій Юргелевич, перші згадки про корпоративні договори з’явились ще 1850-х рр. Однак формуватися судова практика почала значно пізніше. Скажімо, лише у 1947 р. у справі Ringling Bros.-Barnum & Bailey Com. Show v. Ringling було прийнято рішення про визнання взаємних зобов’язань учасників договору достатньою підставою для укладення угоди про голосування.

У Великобританії, не зважаючи на те, що корпоративні договори почали розвиватись з 1940-х рр., судова система також обережно розглядала подібні спори. Найбільш відомим прецедентом у цій царині є рішення у справі Russel v. Northam Bank Development Corporation Ltd від 1992 р., яким було розмежоване недійсне договірне зобов’язання компанії і дійсні повноваження корпоративного договору.

У Німеччині сприйняття інституту корпоративних договорів відбулось пізніше в зв’язку із приходом американських інвесторів. У 1931 р. було винесене рішення Верховного Імперського Суду, яким корпоративний договір про голосування визнавався дійсним, як звичайний цивільно-правовий договір, але не мав юридичної сили щодо дійсності рішень загальних зборів.

У Франції судова практика почала формуватися з 1990-х рр. Там корпоративні договори підпадають під загальне регулювання Цивільним кодексом та не мають окремого визначення.

Чи потрібен закон?

В Україні ж окремі фахівці наполягають на необхідності створення окремого закону, який би регулював сферу корпоративних договорів. Їх опоненти вважають, що такий закон стане передчасним, адже, говорять вони, якщо подивитись на іноземний досвід, можна побачити, що певна практика спочатку напрацьовувалась у бізнесовому середовищі, потім переходила у судову площину і лише згодом оформлювалась у самостійний акт. В Україні ж такої бізнесової практики поки немає, а судді, розглядаючи такі спори, відчувають розгубленість.

Тим не менш, спроба закріпити положення, які б регулювали правовідносини, що виникають на підставі укладення корпоративного договору, була зроблена у законопроектах № 4666 «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та № 4470 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів». Спочатку, доповів присутнім керуючий партнер юридичної фірми Avellum Микола Стеценко, який входив до групи розробників документу № 4470, він сумнівався у тому, що подібний закон почне працювати швидко і буде застосовуватись іноземними інвесторами. Однак, пізніше зрозумів, що запит на подібний акт у бізнесовому середовищі є. Ми можемо експериментувати, зазначив правник, але якщо буде прийнято відповідне законодавство, це стане опорою для інвесторів. Цю думку поділили і інші колеги пана Миколи.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати