11 листопада 2019, 17:52

Dura lex, sed lex: оцінка висновку КСУ

Аргумент. Позиція. Ідея

Потрібна адвокатська монополія чи ні? Залишимо це питання для інших інформприводів. Наразі цікаво, наскільки обґрунтованим і переконливим виявився висновок КСУ для правників, адже своїми попередніми висновками КСУ оцінював введення монополії так само позитивно, як зараз оцінює її скасування. Зокрема, це підтверджує окрема думка судді КСУ Миколи Мельника, який хоча і підтримує резолютивну частину висновку, але вважає, що КСУ мав би докладніше обґрунтувати цей висновок, надати сутнісну оцінку таким законодавчим змінам та зробити певні застереження, спрямовані на посилення правової охорони Конституції України. Отже, «ЮГ» вирішила дізнатися, чи погоджуються з цим правники.

Коментарі:

Ситников Олександр Ситников, адвокат, суддя ВАСУ у відставці

«Останнім часом увага української юридичної спільноти прикута до висновку Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроєкту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) вимогам ст. 157 і 158 Конституції України (справа №4-в/2019 від 31.10.2019 р.).

На мою думку, Конституційний Суд у цій справі пішов найпростішим шляхом, застосувавши формальний підхід до розгляду конституційного звернення Верховної Ради України. Це одне з «найслабкіших» його рішень за весь час існування. Зазвичай рішенням КСУ притаманне більш глибоке теоретичне обґрунтування своїх висновків.

Суддя КСУ Мельник М.І. у своїй окремій думці фактично підтверджує мої припущення та зазначає, що КСУ мав би докладніше обґрунтувати свій висновок, викласти в ньому свої правові позиції та оцінки вказаним конституційним змінам, надати законодавцю застереження щодо доцільності частих змін у Конституції України. Дуже влучно він зауважив про наявність протилежних висновків КСУ, які стосуються в одному випадку запровадження адвокатської монополії, які були висловлені в рішеннях КСУ №1-в/2016 від 20.01.2016 р. та №2-в/2016 від 30.01.2016 р., та в іншому – при її скасуванні у 2019 р.

З позиції колишнього судді та нинішнього адвоката я позитивно ставлюся до запровадження «адвокатської монополії», оскільки вважаю, що для ефективного та справедливого правосуддя дуже важливе представництво учасників справи в суді фаховими юристами, якими є адвокати. До речі, на цьому тезисі побудована достатньо ґрунтовна окрема думка судді КСУ Городовенка В.В. з посиланням на міжнародні та вітчизняні нормативні акти й висновки фахівців. Він підкреслив важливу роль адвокатури в реалізації принципу верховенства права, ефективного та якісного представництва адвокатом особи в суді. Вважаю, що саме ці думки мають бути покладені в основу висновків Конституційного Суду України.

Водночас як громадянин я можу сказати, що «адвокатська монополія» несе певні ризики та недоліки. В умовах сучасного складного економічного стану країни багато громадян не мають коштів на якісну правову допомогу, недосконалою залишається система безоплатної правової допомоги, судова практика щодо компенсації витрат на правову допомогу в суді залишається неоднозначною. Органи місцевого самоврядування (особливо невеликі сільські та селищні ради) не мають коштів на оплату послуг адвокатів і залишаються фактично без правової допомоги в суді. Законодавством не передбачені механізми компенсації таких юридичних послуг громадам, не врегульовані взаємовідносини між адвокатом та суб’єктами отримання послуг.

Однак я оптиміст, тому вважаю, що навіть якщо вказані зміни будуть прийняті, у нас залишається можливість сформувати та впровадити фахове представництво в суді через профільний закон про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також через інші законодавчі акти».

Савчин Михайло Савчин, д.ю.н., професор, Ужгородський національний університет

«За весь час мого моніторингу практики ухвалення Конституційним Судом висновків щодо відповідності ст. 157 і 158 Конституції України конституційних законопроєктів постає проблема їх належного обґрунтування. Точніше, я назвав би це відсутністю обґрунтування.

Відсутність належного обґрунтування юридичних актів атакує таку засаду верховенства права як заборона свавілля. Ознакою довільного (arbitrary) за змістом юридичного акту є відсутність його належного обґрунтування. Адже констатація того, що якийсь там конституційний законопроєкт не зачіпає прав людини та основоположних свобод, аж ніяк не можна назвати належним обґрунтуванням. Це більше нагадує процес вгадування нестаранним студентом правильної відповідні на певне тестове запитання.

Це неприпустимо в діяльності конституційної юстиції та підриває її авторитет! Юридичні акти КСУ мають бути належним чином обґрунтовані, тобто базуватися на юридичному силогізмі з викладенням належної юридичної кваліфікації, враховуючи динаміку соціального порядку.

З цього приводу в Конституції визначена система конституційних цінностей. Згідно з цими засадами тлумачення Конституції, існує градація принципів, норм і процедур у конституційній матерії:

  • цінністю вищого порядку є людська гідність (ст. 3);
  • далі йдуть права людини, суверенітет і територіальна цілісність України, як це випливає з критерію перевірки конституційних законопроєктів (ст. 157);
  • фундаментальні засади національної правової системи, визначені положеннями розд. І, ІІІ і ХІІІ Конституції, оскільки вони остаточно схвалюються рішенням національного референдуму після попереднього схвалення принаймні двома третинами від загального (конституційного) складу Парламенту;
  • інші положення Конституції, які попередньо схвалюються абсолютною більшістю від загального складу Парламенту з остаточним затвердженням на наступній черговій сесії Парламенту принаймні його двома третинами.

КСУ зв’язаний систематикою цих цінностей під час прийняття своїх висновків щодо конституційних законопроєктів.

Що стосується зміни юридичних позицій, то статусний закон передбачає, що Конституційний Суд може їх змінювати з міркувань покращення захисту прав людини чи новелізації стану правового регулювання. Загалом, судовий активізм, як правило, виправданий міркуваннями дієвого та реального захисту прав людини.

У своєму останньому висновку КСУ щодо можливості надання юридичного захисту іншими правниками, окрім адвокатів, потрібно було застосувати правила overruling. Вони передбачені у ст. 92.2 Закону про КСУ. Якщо ознайомитися з окремою думкою судді-доповідача В. Городовенка до цього висновку, то його основні положення варто було поставити в основу мотивувальної частини висновку КСУ №4-в/2019, що забезпечило б його належну демократичну легітимацію. Також необхідним елементом обґрунтування цього висновку мав би стати overruling згідно зі ст. 92.2 Закону про КСУ».

Сущенко 2 Володимир Сущенко, Заслужений юрист України, голова правління ГО «Експертний центр з прав людини», позаштатний науковий консультант Центру Разумкова, не практикуючий адвокат

«Мої оцінки рішень КС неоднозначні з кількох причин. По-перше, Висновок КС (від 31.10.2019 р.) є абсолютно протилежним попереднім Висновкам КС (від 20.01.2016 р. та 30.01.2016 р.), якими така «адвокатська монополія» була санкціонована з боку КС та реалізована Законом «Про зміни до Конституції України (в частині правосуддя)» 02.06.2016 р. Тобто єдиний орган конституційної юрисдикції протягом лише 3-х років двічі змінив свою політико-правову позицію, що жодним чином не додає позитивних ознак стабільності конституційного ладу і правової системи держави, а також є причиною породження в суспільстві обґрунтованих сумнівів щодо оптимальності діяльності Верховної Ради та Президента України як інститутів державної влади, що гарантують реалізацію конституційних прав і свобод людини.

По-друге, вищезазначені конституційні зміни щодо ролі адвокатури у правовій системі держави загалом та у здійсненні правосуддя зокрема, на мою думку, зумовлені такими мотивами ініціаторів цих змін:

  • Політичним заграванням з адвокатською спільнотою, особливо з керівництвом НААУ, в частині забезпечення для них певних сталих обсягів правничих послуг та, насамперед, для вітчизняної «адвокатської еліти», яка налічує близько сотні провідних адвокатських об’єднань/компаній/фірм (див. рейтинги).
  • Відсутністю фінансової спроможності переважної більшості населення, малого і середнього бізнесу звертатися за правничою допомогою до адвокатів, послуги яких стають все дорожчими, що викликає закономірне несприйняття частиною суспільства «адвокатської монополії» в судових процесах. Окрім того, ця «монополія» зачепила інтереси великої кількості інших правників (юрисконсультів, корпоративних юристів, науковців), які не маючи адвокатської ліцензії через низку причин (зокрема, спотворена уява про надвисокий рівень власного професіоналізму, відсутність фінансової можливості забезпечити проходження всіх законних та позазаконних процедур отримання адвокатської ліцензії), залишилася «за бортом ринку правничих послуг»…
  • Розпорошеність правничої спільноти країни, що призвела до щорічного зростання загальної кількості адвокатів майже в геометричній прогресії; внутрішніх організаційно-управлінських чвар та інтриг в НААУ; низької якості адвокатських послуг та наявності обігу тіньових адвокатських гонорарів; наявності значної кількості різних громадських об’єднань правників за абсолютно різними ознаками та критеріями, які часто-густо іміджево конкурують поміж собою; низького рівня професійного і морального авторитету правничої спільноти в інститутів державної влади та в суспільстві.

По-третє, ідею створення «адвокатської монополії» загалом, а не лише в судових процесах, я вважаю позитивною та підтримую, оскільки правничу допомогу (так само як і лікарську) можуть і повинні надавати професіонали своєї справи. Водночас для її запровадження необхідні відповідні умови, яких в Україні як не було у 2016 р., так і досі немає.

Враховуючи досвід країн з розвиненою правовою культурою та функціонуванням реально незалежної адвокатури, можу відзначити такі умови: визнання адвокатської спеціальності як базової для правничої професії, з якої має розпочинатися кар’єра судді, прокурора, нотаріуса; правове обслуговування всіх юридичних осіб, незалежно від форм власності, лише сторонніми правниками (краще правничими фірмами/компаніями/об’єднаннями), тобто відмова від інституту юрисконсультів/корпоративних юристів у нинішньому значенні.

На завершення зауважу, що вважаю недоцільним і зайвим запис у Конституції: «Засади організації та діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом». Це повністю нівелює статус адвокатури як вільної та незалежної правничої інституції, а орган її самоврядування перетворює у державне квазіміністерство. Законом можуть регулюватися лише відносини адвокатури з органами держави».

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати