09 квітня 2019, 16:43

6ААС виніс рішення щодо «дебатної» агітації Зеленського та Порошенка

Шостий апеляційний адміністративний суд

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого Олени Карпушової, суддів-учасників колегії Людмили Губської і Оксани Епель розглянув скаргу до кандидатів на пост Президента України Петра Порошенка та Володимира Зеленського щодо проведення ними протизаконної агітації до оголошення результатів голосування по першому туру президентських виборів.

Позивач - офіційний спостерігач за виборами Президента України 2019 у територіальному виборчому окрузі №221 від ГО «Українська асоціація Акціонерів» Андрій Хилько - вимагав від суду зобов’язати обох кандидатів утриматися від «протизаконної агітації за власної участі за закликами про проведення теледебатів на НСК «Олімпійський» або інших видів протизаконної агітації до моменту включення їх у виборчі бюлетені другого туру з виборів президента 2019 р.».

Крім цього, пан Хилько вимагав зобов’язати Центральну виборчу комісію України вчинити дії, пов’язані із застосуванням визначених законодавством санкцій у відношенні до порушників за порушення виборчого законодавства у вигляді протизаконної агітації. Третіми особами Андрій Хилько вважає Державне підприємство «Національний спортивний комплекс «Олімпійський», ЦВК України та Міністерство охорони здоров'я України.

Свої позовні вимоги скаржник обґрунтовував тим, що 4 та 5 квітня обидва кандидати порушили Закон України «Про вибори Президента України», оприлюднивши у соціальній мережі Facebook та ЗМІ відеоролики із закликом взяти участь у дебатах. Таке відео скаржник вважає агітацією, а будь-яка агітація заборонена до оголошення ЦВК результатів виборів та призначення повторного голосування.

Також пан Хилько вважає, що Володимир Зеленський висунув незаконну вимогу до Петра Порошенка щодо проведення медичного обстеження з метою виявлення вживання кандидатами наркотичних засобів та алкогольних речовин. На думку позивача, це є незаконним впливом та тиском на суб’єкта виборчого процесу, а Петро Порошенко виконав ці вимоги, які не передбачені ЗУ «Про вибори Президента України».

Крім цього, позивач зазначає, що теледебати, які мають відбутися 19 квітня 2019 р., повинні проводитися з дотриманням положень ст. 62 ЗУ «Про вибори Президента України» та Постанови ЦВК від 05.05.2014 р. №472 «Про Положення про порядок проведення Національною суспільною телерадіокомпанією України передвиборних теледебатів між кандидатами на пост Президента України, включеними до виборчого бюлетеня для повторного голосування, за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів Президента України». За словами скаржника вимога Володимира Зеленського щодо проведення медичного обстеження не може бути передумовою теледебатів.

У процесі судового розгляду сторони заперечили факт агітації. Представник Петра Порошенка Андрій Дацьків зазначив, що відеоролик кандидата на пост Президента України - не агітація у розумінні ЗУ «Про вибори Президента України», а поширення інформації про погодження на участь у теледебатах. Також пан Дацьків зазначив, що жодних протиправних дій з боку Петра Порошенко не було, а його довіритель з позовами про такий факт тиску не звертався до Володимира Зеленського.

У свою чергу представник Володимира Зеленського Сергей Йонушас заявив про необґрунтованість позову з огляду на те, що спірний відеоролик Володимира Зеленського містить правомірне вираження поглядів кандидата в Президенти України, що не може бути визнано порушенням прав і свобод людини, виборчих прав, виборчого законодавства, тиском та примушуванням до таких дій.

Треті сторони або проігнорували даний розгляд (як НСК «Олімпійський» та Міністерство охорони здоров’я), або заявили про розгляд без їх участі, як це зробили в ЦВК.

Правові висновки суду

Судді дійшли висновку, що відеозвернення, які були розповсюджені Володимиром Зеленським та Петром Порошенко через їх сторінки в соціальній мережі Facebook, не є агітацією у розумінні положень ч. 1. ст. 58 ЗУ «Про вибори Президента України», оскільки під час таких аудіовізуальних звернень вказані особи не здійснювали закликів та будь-яких дій чи висловлювань щодо спонукання виборців до голосування чи не голосування за певного кандидата на пост Президента України.

Суд також визнав доводи позивача про те, що сам по собі факт розповсюдження вказаними особами відеозаписів про їх наміри участі у теледебатах вже є агітацією, яку переглянула велика кількість виборців, такими, що не заслуговують на увагу, оскільки зазначені відеозвернення не підпадають під поняття ст. 58 ЗУ «Про вибори Президента України» і є оціночними судженнями позивача.

На думку колегії, аудіовізуальні звернення кандидатів на пост Президента України адресовані один до одного; вони є висловлюваннями їх намірів, особистої думки щодо проведення та організації, погодження на участь у таких теледебатах, що узгоджуються з конституційними та виборчими правами відповідачів.

Крім цього, судова колегія відзначає, що жодною нормою законодавства України не заборонено відкрито висловлювати особисті думки, наміри, переконання та пропозиції, в тому числі й через мережу Інтернет, зокрема, й у формі аудіовізуального твору (висловлювання). Водночас будь-яке обмеження вираження поглядів, на думку суду, повинно бути «встановлене законом», а для дотримання цієї вимоги втручання повинно ґрунтуватися на національному законодавстві (рішення у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран і Жюлі проти Франції», заяви №21279/02 та №36448/02).

Судді також нагадали, що свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст.10 Конвенції з прав людини, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 «свобода вираження» стосується не лише тієї «інформації» чи «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (рішення у справі «Гендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 р. № заяви 21279/02 та №36448/02 п. 42, ECHR 2007-XI).

Суд також не прийняв до уваги й інші доводи позивача щодо порушення відповідачами частей 1-5 ст. 62 ЗУ «Про вибори Президента України», оскільки ці норми регулюють порядок проведення самих передвиборчих теледебатів, а предметом розгляду в цій справі є протиправність дій кандидатів щодо підготовки дебатів.

Судді також вважають доводи позивача щодо тиску одного кандидата на іншого, зокрема, щодо вимоги про проведення медобстеження, такими, що взагалі не заслуговують на увагу, оскільки позивач не наділений у встановленому законом порядку повноваженнями щодо захисту особистих прав кандидата на пост Президента України. Крім цього, такі вимоги не ґрунтуються на вимогах виборчого законодавства України.

Цілком зрозуміло, що, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Андрія Хилько є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати