18 грудня 2018, 11:49

Зарплата в конверті: втрачає працівник чи держава?

Опубліковано в №10-11(456-457)

Cвітлана Ковальська
Cвітлана Ковальська «Європейська бізнес асоціація» старший менеджер контрольно-правового департаменту

Поняття оплати праці з'явилося в давні часи, коли розвиток суспільного виробництва та становлення економічних відносин поступово сформували виникнення трудових взаємин між людьми. Реалії сучасного життя також вимагають активного залучення людини до процесу виробництва благ. Найпоширенішою моделлю залишається пропозиція свого трудового потенціалу як працівника роботодавцю, який зацікавлений у таких трудових послугах. Якщо роботодавця влаштовують навички та рівень кваліфікації працівника, а працівник погоджується на запропоновані умови праці, сторони фактично укладають договір купівлі-продажу робочого ресурсу. Саме те, як такий договір буде оформлений, впливатиме на обсяг прав працівника та можливість їх захисту.

Існує варіант законного оформлення, коли підписується трудовий договір. У такому випадку працівник вступає у повноцінні трудові відносини з гарантією реалізації всіх передбачених законодавством прав, при цьому маючи відповідні обов'язки. Водночас поширеною є практика, коли у трудовому договорі не відображаються всі реальні умови праці. Найчастіше це стосується оплати праці, коли роботодавець офіційно виплачує лише зазначений у договорі мінімальний рівень заробітної плати, а іншу частину (як правило, більшу) виплачує неофіційно. Також паралельно можуть застосовуватися інші маніпуляції (наприклад, оформлення трудових відносин на неповний робочий день). Це явище отримало назву «сіра заробітна плата» або «заробітна плата в конверті».

Така ситуація може скластися в результаті свідомого вибору працівника, коли він погоджується на подібну пропозицію, вбачаючи в цьому певні вигоди. У такому випадку розмір «сірої» заробітної плати буде більшим, ніж сума податкових відрахувань та соціальних внесків, які мали б виплачуватися з «білої» заробітної плати. Також це може бути наслідком безвихідної ситуації, коли робітнику пропонується або погоджуватися з такими умовами, або найм не відбудеться.

У будь-якому випадку працівнику варто знати про штрафні санкції, які можуть бути накладені на роботодавця за порушення трудового законодавства. Зокрема, ст. 265 Кодексу законів про працю передбачається фінансова відповідальність за такі порушення:

  • фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту); оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи в повний робочий час; виплата заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску — у тридцяти кратному розмірі мінімальної заробітної плати (з 01.01.2019 р. — 125 190,00 грн);
  • порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більше ніж за 1 місяць, їх виплата не в повному обсязі — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати (з 01.01.2019 р. — 12 519,00 грн);
  • недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці (наприклад, за роботу в нічний час, вихідний або святковий день, понаднормову роботу тощо) — в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати (з 01.01.2019 р. — 41 730,00 грн).

При цьому не всі усвідомлюють потребу сплачувати податки, а отже, не розуміють користь від отримання саме «білої» заробітної плати. Тут доречно згадати «теорію суспільного договору» між державою та населенням, відповідно до якої громадяни беруть на себе обов'язок сплачувати податки, а держава зобов'язується забезпечити дотримання суспільних благ для всіх громадян. Саме таким чином забезпечується баланс у відносинах між державою та громадянином. Наразі роботодавець, виступаючи в ролі податкового агента працівника, утримує та перераховує до відповідних фондів із заробітної плати такі податки: єдиний соціальний внесок (далі — ЄСВ), податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Окремо варто зупинитися на сплаті роботодавцем ЄСВ, що включає відрахування до всіх «соціальних фондів» та є передумовою для отримання виплати застрахованим особам матеріального забезпечення у разі настання відповідних випадків, який надалі розподіляється у встановлених пропорціях між такими фондами:

  • Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
  • Фонд соціального страхування на випадок безробіття;
  • Пенсійний фонд.

Кожен хоча б один раз у житті потрапляв у ситуацію, коли через хворобу він не мав можливості працювати протягом певного періоду часу. У випадку неофіційного працевлаштування роботодавець взагалі може не здійснювати жодних виплат, мотивуючи це тим, що робота не виконувалася, тому немає за що платити. У випадку офіційного працевлаштування така особа має право на отримання допомоги у зв'язку тимчасовою непрацездатністю, яка визначається у відсотках до середньої заробітної плати. Окрім того, це стосується допомоги у зв'язку вагітністю та пологами, а також виплат по безробіттю, які забезпечуються (фінансуються) службою зайнятості та напряму залежать від розміру доходу, який раніше мала така особа. Не варто забувати про пенсію, розмір якої значною мірою буде залежати від розміру заробітної плати.

Підсумовуючи, варто зазначити, що в перелічених життєвих ситуаціях хочеться почуватися максимально захищеним. На законодавчому рівні передбачені матеріальні механізми такої підтримки. Однак право вимагати від держави виконувати її обов'язки з виплати допомоги виникає за умови сумлінного виконання наших зобов'язань зі сплати податків та відповідних внесків.

При цьому вагомим чинником є збалансованість фіскального навантаження на оплату праці. Необхідно, щоб державна політика була спрямована на заохочення виходу бізнесу «з тіні» та створення стимулів для роботодавців з метою сплати офіційної заробітної плати. Адже для компаній, в яких витрати на оплату праці складають значну частку витрат, зазвичай саме значне податкове навантаження та збільшення витрат на ведення бізнесу стають на заваді прийняттю рішення про виплату офіційної заробітної плати.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати