09 серпня 2016, 15:35

Зарахування зустрічних вимог

Ігор Масякін
Ігор Масякін «TaxLink, платформа податкових знань» юрист-аналітик

ДФС у Запорізькій області у листі від 28.07.2016 р. №2538/10/08-01-12-03-11 надала роз’яснення платникам єдиного податку щодо включення суми винагороди повіреного до доходу платника єдиного податку, а також щодо того, чи можуть юридичні особи – платники єдиного податку ІІІ групи, які виступають повіреними, зараховувати отримані на користь довірителя орендні платежі в рахунок відшкодування своїх витрат, пов’язаних з утриманням, обслуговуванням та передпродажною підготовкою майна.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Стосовно першого питання податкова зазначила, що виходячи з п. 292.4 ст. 292 Податкового кодексу України (далі – ПК України), у разі, якщо платники єдиного податку надають послуги, виконують роботи за договорами доручення, доходом є сума отриманої винагороди повіреного.

Щодо другого питання, то ДФС не дала чіткої відповіді, чи є негрошовою формою розрахунків погашення заборгованості шляхом зараховування отриманих на користь довірителя орендних платежів.

З огляду на визначення терміну «бартерна операція», яке міститься у пп. 14.1.10 п. 14.1 ст. 14 ПК України, за своєю суттю така операція виключає проведення розрахунків у грошовій формі. Проведення таких операцій суперечить п. 291.6 ст. 291 ПК України, в якому зазначено, що платники єдиного податку І – ІІІ груп мають здійснювати розрахунки за відвантажені товари, виконані роботи або надані послуги виключно у грошовій формі. При цьому такі розрахунки можуть бути готівковими або безготівковими.

Проте, на нашу думку, погашення заборгованості шляхом зарахування орендних платежів, які отримує платник, виступаючи повіреним, за своєю суттю є грошовим розрахунком.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1007 Цивільного Кодексу України, довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.

Згідно зі ст. 601 ЦК України, зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

У такому випадку довіритель мав передати отримані на користь повіреного орендні платежі, а повірений мав відшкодувати витрати довірителя – тобто тут мова йде про однорідні вимоги. У цьому випадку зобов’язання сторін були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

На нашу думку, виходячи з ч. 4 ст. 341 Господарського кодексу України, зарахування зустрічних однорідних вимог є безготівковим розрахунком, який є одним із видів грошових розрахунків, а тому не є бартерною операцією.

З іншого боку, відповідно до п. 1.4 гл. 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. №22, безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Але норми Господарського кодексу України мають вищу юридичну силу у порівнянні з положеннями Інструкції.

Судова практика також не застосовує норми Господарського кодексу України при вирішенні аналогічного питання. Так, в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду у справі №810/5551/14 від 20.01.2015 р. за позовом ТОВ «Укрдокбуд» суд дійшов висновку, що поняття «бартерна операція» необхідно тлумачити у широкому розумінні як «господарську операцію, яка передбачає проведення розрахунків за товари (послуги) у будь-якій формі, іншій ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з описаної позивачем господарської операції випливає, що останній, не укладаючи прямого договору, фактично має намір провести господарську операцію – бартер, одним з різновидів якої є взаємозалік зустрічних однорідних вимог». Тобто правова позиція суду полягає у тому, що «юридичні особи – платники єдиного податку не мають права погашати заборгованість за поставлений товар (надані послуги, виконані роботи) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Отже, інша форма розрахунків, ніж грошова, юридичним особам – платникам єдиного податку заборонена».

На цьому етапі констатуємо неоднозначність правового регулювання. Застосовуючи правила тлумачення, а також презумпцію правомірності рішень платника податків, правозастосовні органи мали б враховувати норми Господарського кодексу України. Проте наразі найбільш логічним вирішенням окресленої проблеми було б чітке визначення безготівкових розрахунків у ПК України.

В такому контексті нагадуємо, що в п. 299.10 ст. 299 ПК України визначено, що реєстрація платника єдиного податку може бути анульована за рішенням контролюючого органу, у випадках, передбачених пп. 298.2.3. ПК України, зокрема у разі проведення платником єдиного податку розрахунків у негрошовій формі.

Реєстрація у такому випадку анулюється з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати