15 липня 2019, 17:34

Забезпечення позову у корпоративних спорах

Опубліковано в №30-31 (684-685)

Юлія Базна
Юлія Базна «SLA Attorneys, AO» адвокат

Забезпечення позову є важливим превентивним механізмом захисту прав та інтересів учасників господарсько-процесуальних, в тому числі корпоративних, правовідносин до вирішення спору по суті та прийняття остаточного рішення судом. Адже на практиці у разі виникнення конфліктних ситуацій та звернення для їх врегулювання до суду власники контролюючого пакета акцій чи учасники господарського товариства, які володіють часткою, достатньою для прийняття рішень на загальних зборах, зазвичай зловживають своїм становищем та виконують всі можливі дії, для того щоб усунути інших учасників (власників) від управління товариством, а також від можливості розпоряджатися майном та активами.

«Забезпечення позову по суті — це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення». Такий висновок щодо розуміння сутності інституту забезпечення позову зробив Верховний Суд у своїй постанові від 22.08.2018 р. (справа №924/150/17).

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст. 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову. При цьому слід зауважити, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

У своїй постанові від 15.08.2018 р. (справа №907/835/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та враховуючи загальні вимоги, передбачені ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Перелік загальних заходів забезпечення позову міститься у ч. 1 ст. 137 ГПК України, проте варто звернути увагу на те, що він не є вичерпним, адже п. 10 вказаної статті передбачає вибір учасником спору іншого заходу, який не належить до переліку, що надається законодавцем, але при цьому суд обов'язково має враховувати співмірність застосування такого заходу із заявленими позивачем вимогами.

Однак коли мова йде про корпоративні спори, то для збереження усталених принципів, на яких ґрунтуються диспозитивні норми господарського процесуального законодавства щодо віднесення таких відносин до внутрішньогосподарських, законодавець встановлює обмеження на втручання держави, суду та інших учасників у внутрішню діяльність таких суб'єктів господарювання шляхом застосування заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 5 ст. 137 ГПК України, не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони:

  • проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати рішення, окрім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору;
  • емітенту, зберігачу, депозитарію надавати реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства;
  • участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства;
  • здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб владні повноваження, покладені на них згідно із законодавством, окрім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

При цьому ч. 9 ст. 137 ГПК України передбачає такий характерний лише для корпоративних спорів спосіб забезпечення позову як постановлення судом ухвали про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на внесення змін до статуту товариства щодо розміру статутного капіталу у спорах про право власності на акції (частки, паї) товариства, права акціонера (учасника), реалізація яких залежить від відносної вартості акцій (розміру частки) у статутному капіталі товариства.

Варто зазначити, що фундаментальну правову позицію щодо можливості застосування заходів забезпечення позову при позовних вимогах нематеріального характеру виклав Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у своїй постанові від 16.08.2018 р. (справа №910/1040/18).

Згідно з цією правовою позицією, у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, не підлягає дослідженню така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може значно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. В цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може значно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Описані положення є основоположними у процесі вирішенні питання про забезпечення позову. У разі відсутності хоча б однієї із зазначених умов, викладених у правових позиціях Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, господарські суди мають право відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Так, постановою КГС ВС від 25.03.2019 р. у справі №920/622/18 позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень загальних зборів учасників ТОВ та зупинення дії нової редакції статуту ТОВ. Суд аргументував свою позицію тим, що обраний позивачем спосіб забезпечення у вигляді зупинення рішення загальних зборів та зупинення дії статуту відповідача є неналежним, оскільки жодним чином не забезпечує подальше виконання судового рішення у разі задоволення позову, а також не може значно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у цій справі. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.02.2019 р. (справа №922/3010/18).

Незважаючи на вищезазначені висновки та рішення Верховного Суду України, варто зауважити, що наразі існує достатньо позитивна судова практика щодо задоволення заяв про забезпечення позову в корпоративних спорах. Найчастіше задовольняють заяви про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам будь-яких органів, а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження щодо внесення відомостей та/або змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (постанова КГС ВС від 05.03.2018 р. у справі №910/9474/17; постанова КГС ВС від 09.11.2018 р. у справі №915/508/18; постанова КГС ВС від 18.02.2019 р. у справі №922/3010/18; постанова КГС ВС від 25.03.2019 р. у справі №920/622/18).

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати