Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З метою реалізації зазначених завдань кримінального провадження законодавець визначив, що форма і зміст кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких належать, зокрема: верховенство права, законність, забезпечення права на свободу й особисту недоторканність, змагальність сторін та інші.
Однією із засад кримінального провадження, з реалізацією якої у вітчизняній практиці судочинства існують значні складнощі, є забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.
Незважаючи на те, що положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків та відповідно до процедури, встановлених законом, а також що аналогічні положення містяться в Кримінальному процесуальному кодексі України, судова практика демонструє, що такий запобіжний захід як тримання під вартою далеко не завжди обирається та продовжується законно й обґрунтовано.
Достатньо поширеним явищем є відсутність зі сторони обвинувачення належного обґрунтування підстав взяття підозрюваного (обвинуваченого) під варту та продовження відповідного запобіжного заходу, не зазначення ризиків, через які особу необхідно взяти під варту, ненадання доказів існування таких ризиків.
Варто зауважити, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується особа.
При цьому підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити вищевказані дії.
Слід враховувати, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у тому випадку, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам.
Взяття особи під варту можливе лише за письмовим клопотанням слідчого, прокурора. Воно повинно містити короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; виклад обставин, які дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, та посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; посилання на один або кілька ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу; виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, та посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу.
Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за 3 години до початку розгляду клопотання. До клопотання додаються копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу; підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
Щоправда, у своїй практиці ми достатньо часто зустрічаємося з ситуацією, коли клопотання про взяття особи під варту не надається підозрюваному, обвинуваченому або надається вже безпосередньо під час судового засідання, а ризики обґрунтовуються достатньо формально. Наприклад, в одному з проваджень можливість підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування обґрунтовувалася лише наявністю закордонного паспорта, а доводи про те, що підозрюваний від початку досудового розслідування неодноразово виїжджав за межі України та повертався, не були взяті до уваги слідчим суддею.
Масове порушення права на свободу та особисту недоторканість призвела до численних рішень Європейського суду з прав людини, в яких було визнано порушення Україною цього права людини. Найбільш прецедентними з-поміж них є рішення ЄСПЛ у справах «Харченко проти України», «Чанєв проти України» та «Кущ проти України».
Наразі законодавець намагається вирішити проблему незаконного обмеження свободи людини через необґрунтоване взяття під варту шляхом змін до Кримінального процесуального кодексу України. Зокрема, законопроектом №7089 від 07.09.2017 р. пропонується посилити судовий контроль за законністю та обґрунтованістю обрання і продовження такого запобіжного заходу як тримання під вартою.
Сподіваємося, що вже найближчим часом законодавець та судова практика зможуть забезпечити відповідність вітчизняного кримінального процесу європейським стандартам, а завдання кримінального процесу, закріплені в Кримінальному процесуальному кодексі, насправді будуть виконуватися, а не просто декларуватися.