Популярні матеріали

24 квітня 2018, 15:07

Вирок суду та нереальність операцій: судова практика

Роман Герасименко
Роман Герасименко юрист судової практики ЄПАП Україна

Сьогодні судова практика щодо факту наявності вироку суду за ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво) стосовно посадових осіб контрагента як безумовної ознаки нереальності господарських операцій є суперечливою. Спробуємо розібратися в цьому питанні, враховуючи позицію «нового» Верховного Суду.

Кілька слів про преюдиційність

Чинний Кодекс адміністративного судочинства України встановлює преюдиційність вироків в адміністративному процесі. Однак мало хто звертає увагу, що застосування такої преюдиційності є умовним.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАСУ, вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов’язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише у питанні, чи були здійснені дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, логічно зробити висновок, що з метою звільнення від доказування, по-перше, адміністративний суд має розглядати справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи. По-друге, стосовно такої особи (правові наслідки дій чи бездіяльності якої розглядаються) ухвалений вирок. По-третє, такий вирок є обов'язковим виключно в питаннях, чи були здійснені дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як свідчить практика, суди не завжди намагаються розібратися в тому, чи насправді є підстави для звільнення від доказування, а сприймають наявність вироку як беззаперечний доказ. Така позиція висловлювалася Верховним Судом України, наприклад, у постановах ВСУ від 01.12.2015 р. у справі №826/15034/14 та від 26.01.2016 р. у справі №21‑4781а15.

Підходи «нового» Верховного Суду

«Новий» Верховний Суд вже встиг показати свої підходи з цього приводу. У постанові від 06.02.2018 р. у справі №826/6986/14 Верховний Суд звертає увагу на наявність вироків, якими встановлено факт фіктивності господарської діяльності контрагента. З огляду на це, Верховний Суд висловив вже не нову позицію про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть у разі формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Платник підтверджував свою позицію документами (договорами, актами виконаних робіт та податковими накладними), підписаними директором контрагента. Однак в результаті суд встановив та зазначив, що такі документи насправді підписані невстановленою особою, тому укладені договори є недійсними через їх нікчемність.

Також існує інший погляд на наявність вироку суду. Зокрема, у постановах від 27.02.2018 р. у справі №813/1766/17 та у справі №802/1853/16-а Верховний Суд резюмує, що факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій. Через що існує нагальна потреба перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій, враховуючи обставини, встановлені у вироках, які набрали законної сили.

Отже, судова практика стосовно наявності вироку суду, яким засуджено посадову особу контрагента за фіктивне підприємництво, на перший погляд, потребує єдності правозастосування. Однак Велика Палата Верховного Суду так не вважає.

Позиція Великої Палати

З огляду на неоднозначність судової практики, одна зі справ була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду (справа №826/19939/16). Справа передається на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, якщо містить виключну правову проблему і така передача необхідна для формування єдиної застосовної практики.

Однак Велика Палата дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, відзначивши, що суд у кожній конкретній справі має надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи. На перший погляд, такий висновок змушує сумніватися в тому, що єдина застосовна практика в цій категорії спорів все-таки сформується.

Водночас надання правової оцінки фактичним обставинам справи означає необхідність враховувати судами не лише факт наявності вироку, але й те, яке правове значення для справи має такий вирок, чи є підстави звільнення від доказування, яке значення для встановлення нереальності операцій мають встановлені у вироку обставини, а також чи не будуть порушені принципи індивідуальної відповідальності та презумпції правомірності платника податків у разі посилання на вирок суду як на беззаперечний доказ нереальності.

Велика Палата Верховного Суду хоча прямо не зазначає, що факт наявності вироків не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, однак все ж таки закликає суддів дотримуватися об’єктивності та встановлювати фактичні обставини справи у кожному випадку окремо.

Висновки та прогнози

Наразі відсутній єдиний підхід до питання, чи є беззаперечним доказом нереальності господарських операцій факт наявності вироків суду за ст. 205 КК України стосовно посадових осіб контрагентів. Враховуючи тенденції судової практики «нового» Верховного Суду, платникам податків найближчим часом не варто розраховувати на єдиний підхід з цього питання.

Водночас Велика Палата Верховного Суду справедливо зауважує про необхідність надавати правову оцінку фактичним обставинам справи. Такі висновки дають надію, що надалі суди будуть аналізувати обставин справи, а вирок суду за ст. 205 КК України розглядатиметься в сукупності з іншими доказами та враховуючи інші обставини справи.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати