05 листопада 2019, 16:58

Велика Палата ВС встановила підсудність справ про відшкодування витрат митниць на зберігання

Опубліковано в №45-46 (699-700)

Олена Чуйко
Олена Чуйко «TaxLink, платформа податкових знань» експерт

Законодавством з питань державної митної справи встановлені випадки, коли товар, що переміщується через митний кордон України, підлягає розміщенню на складі органу доходів і зборів. Зокрема, ст. 238 Митного кодексу України (далі — МК України) визначені підстави, за яких товари підлягають обов'язковій передачі органу доходів і зборів для зберігання, а також перелік товарів, які можуть зберігатися на складах органів доходів і зборів.

Відповідно до ст. 239 МК України, товари, які через свої властивості не можуть зберігатися на складі органу доходів і зборів, можуть передаватися такими органами на зберігання підприємствам, на складах яких створені необхідні умови для належного зберігання цих товарів. При цьому таке зберігання вважається зберіганням на складі органу доходів і зборів. Розміщення товарів на відповідальне зберігання здійснюється на підставі договору.

За загальним правилом, таке зберігання є оплатним. Витрати органів доходів і зборів на зберігання товарів (у тому числі щодо відповідального зберігання), зазначених у ст. 238 МК України, відшкодовують їхні власники або уповноважені ними особи відповідно до Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.06 2012 р. №731.

Видача товарів зі складу органу доходів і зборів, згідно зі ст. 242 МК України, можлива лише після митного оформлення зазначених товарів, відшкодування витрат органів доходів і зборів на їх зберігання та сплати відповідних митних платежів. Отже, у разі відмови власника товарів щодо добровільного відшкодування витрат органів доходів і зборів на зберігання його товарів такий орган доходів і зборів вживає заходів щодо примусового стягнення вказаних витрат.

Зважаючи на те, що митниця як територіальний орган Державної фіскальної служби України (далі — ДФС України) є юридичною особою публічного права, задля примусового відшкодування витрат на зберігання посадові особи митниці звернулися до адміністративного суду. Беручи до уваги аргументацію митниці, що спір між нею та власником товарів, які були розміщені на відповідальне зберігання на складі органів доходів і зборів на підставі договору, має публічно-правовий характер, адміністративний суд першої інстанції задовольнив позов, зобов'язавши власника товарів відшкодувати спірні витрати.

Натомість апеляційний адміністративний суд закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), посилаючись на те, що спір між сторонами має розглядатися за правилами господарського, а не адміністративного судочинства. За результатами касаційного оскарження позицію апеляційного суду підтримала Велика Палата Верховного Суду.

У своєму рішенні від 18.09.2019 р. Велика Палата встановила, що скарга митниці мотивована тим, що правовідносини, які виникають під час виконання ДФС України та її територіальними органами покладених на них завдань, є публічно правовими. У спірних правовідносинах, що стосуються зберігання товару на складі митниці, позивач виступає суб'єктом владних повноважень. Такі правовідносини виникли не з договору зберігання, а з положень МК України та підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують статус митниці та порядок відшкодування витрат за зберігання на складах митних органів. Тому спір у цій справі, на переконання митниці, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Однак Велика палата Верховного Суду, дослідивши матеріали справи, вказала, що у цьому випадку між сторонами існують господарські правовідносини, адже спір виник з приводу зберігання на складі митниці товару, переміщеного на митну територію України, тому він підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) в господарському суді, з огляду на наступне.

Ст. 2 ГПК України передбачається право державних органів на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У ст. 20 ГПК України вказано, які саме справи підвідомчі господарським судам. Характерною рисою таких справ є їх зв'язок зі здійсненням економічної, господарської діяльності юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Публічно-правовий спір —  це спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції (в тому числі на виконання делегованих повноважень), який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з нормами ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, окрім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлений інший порядок судового провадження, а також за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли законом такому суб'єкту надається право на звернення до суду для вирішення публічно-правового спору.

Водночас ч. 4 ст. 46 КАС України встановлені випадки, в яких особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень. Таким чином, суб'єкт владних повноважень може бути позивачем в адміністративній справі тільки у визначених законом випадках.

Правовідносини між митницею і зберігачем регулюються МК України, згідно зі ст. 425 якого взаємовідносини утримувача митного складу відкритого типу з особами, які розміщують товари на цьому складі, визначаються відповідним договором. Тобто в цьому випадку митниця як територіальний орган ДФС України, юридична особа публічного права зазначає про існування між нею та відповідачем-юридичною особою правовідносин зі зберігання товару, переміщеного на митну територію України, та вказує на невиконаний цією особою обов'язок зі сплати витрат за зберігання товарів на складі митного органу.

Таким чином, у цьому випадку між сторонами існують господарські правовідносини. Зважаючи на суб'єктний склад та характер правовідносин у справі, Велика Палата Верховного Суду відхилила як необґрунтовані наведені в касаційній скарзі доводи митниці про поширення на неї юрисдикції адміністративного суду, зазначивши, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати