02 липня 2019, 16:14

Суд ЄС щодо міжнародного оподаткування материнських та дочірніх компаній

Опубліковано в №27 (681)

Софія Драч
Софія Драч «TaxLink, платформа податкових знань» юрист

Рішення Європейського Суду справедливості (далі — Суд ЄС, Суд справедливості) для України є достатньо важливими, з огляду на ст. 153 Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, якою передбачено, що у процесі адаптації законодавства (в тому числі Директив ЄС) увага повинна приділятися рішенням Європейського суду справедливості. Окрім того, згідно зі ст. 306, 322 Угоди, якщо у спорі виникає питання щодо тлумачення положень права ЄС і сторони не змогли вирішити спір шляхом прямих консультацій, створюється арбітражна група з представників cторін Угоди, яка повинна подавати до Суду Європейського Союзу запит щодо тлумачення тієї чи іншої норми Угоди та законодавства ЄС.

Отже, під час чергового дослідження судової практики Європейського Суду справедливості ми звернули особливу увагу на справу щодо об'єднаних справ №С‑116/16 та №С‑117/16; №C‑115/16, №C‑118/16, №C‑119/16 та №С‑299/16. Ця справа стосується тлумачення положень Директиви Ради 90/435/ЄЕС «Щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується до материнських компаній та дочірніх підприємств різних держав-членів» (далі — Директива), яка були розглянуті Судом ЄС у межах спору між кількома юридичними особами, зареєстрованими на території Євросоюзу, з однієї сторони, та данським Міністерством у справах оподаткування, з іншої сторони.

Цей спір стосувався зобов'язання утримувати податок при виплаті дивідендів і відсотків на користь юридичних осіб-нерезидентів Данії, які не є фактичними отримувачами. Підставою для спору стало створення платником податків умов для суто формального дотримання вимог Директиви у сфері транскордонного оподаткування, в тому числі шляхом використання транзитних компаній, що не володіють фактичним правом на дохід, на території держав-членів ЄС. Суд розглядав конкретні питання: чи є у держави-члена право відмовити у застосуванні передбачених нею пільг; у чому суть зловживання правом у міжнародних податкових правовідносинах; які ознаки такого зловживання.

Висновки Суду ЄС щодо тлумачення Директиви

Усталена правозастосовна практика Суду ЄС спирається на фундаментальні принципи, один з яких говорить про те, що право Євросоюзу не повинно захищати інтереси, в основі яких лежить зловживання правом, а також не може використовуватися зацікавленими особами для отримання пільг шляхом недобросовісних дій. Цей принцип повинен застосовуватися незалежно від того, чи права платника податків засновані на міжнародному договорі, чи на Директиві ЄС (принцип заборони зловживання правом).

Директива була прийнята з метою стимулювання створення груп компаній ЄС для підвищення конкурентоспроможності європейського бізнесу на міжнародному рівні. Отже, використання положень цієї Директиви недобросовісними особами виключно з метою економії на сплаті податків суперечить цілям її прийняття і повинно бути обмежено, оскільки така практика підриває ефективне функціонування європейського ринку через виникнення нерівних умов економічної конкуренції. При цьому вибір платником податків найбільш вигідного режиму ведення підприємницької діяльності з позиції оподаткування не може розглядатися як зловживання правом.

Суд ЄС дійшов висновку, що держава-член має право відмовити зацікавленій особі у застосуванні пільг щодо утримання податку у джерела, передбачених Директивою, якщо умови її використання виконуються суто формально і не мають будь-якого економічного обґрунтування. Така відмова правомірна навіть тоді, коли в національному законодавстві або міжнародному законодавстві немає спеціальних норм, спрямованих на протидію подібним зловживанням. Іншими словами, право ЄС не може використовуватися недобросовісними суб'єктами для захисту приватних економічних інтересів, які воно не покликане захищати.

Національним судам потрібно досліджувати такі обставини діяльності платника податків для встановлення факту зловживання правом: чи є укладені угоди з будь-яких економічних підстав; чи вони були укладені лише з метою недобросовісного застосування пільги, для того щоб ухилитися від сплати податку з джерела доходу.

Суд постановив, що група компаній може бути визнана штучною структурою, якщо заснована не для ведення економічної діяльності, а для отримання необґрунтованої податкової вигоди, що суперечить меті прийняття застосовного податкового законодавства (тобто структура групи має формальний характер). Один з найбільш типових прикладів такої штучної структури — включення до складу групи транзитної (кондуїтної) компанії між платником дивідендів і бенефіціарним власником, коли всі або майже всі дивіденди після отримання перераховуються особам, які не відповідають критеріям Директиви. При цьому така компанія у своїй фінансовій звітності відображає лише незначний оподатковуваний дохід, пов'язаний з операцією щодо транзитного перерахування дивідендів.

Визнаючи компанію транзитною (кондуїтною), національні суди мають спиратися на аналіз її фактичної економічної діяльності (показники фінансової звітності, включаючи витрати на ведення економічної діяльності, кількість найманих працівників, наявність офісних приміщень і обладнання), а також управлінської структури. Окрім того, ознаками штучної структури можуть бути будь-які штучні цивільно-правові договірні конструкції між учасниками групи, на підставі яких перераховуються кошти всередині групи з метою фінансування її діяльності, а також відсутність у транзитній (кондуїтній) компанії права самостійно визначати подальшу економічну долю отриманих дивідендів. Останнє може бути засноване не лише на існуванні будь-яких явно виражених зобов'язань щодо подальшого перерахування дивідендів, але й на фактичних обставинах (in substance) ведення діяльності такою компанією.

Також Суд розглянув питання щодо резидентства. Особа, яка фактично має право на дохід, повинна бути податковим резидентом держави, з яким у країни реєстрації платника дивідендів підписаний договір про уникнення подвійного оподаткування, що містить умову про відмову від утримання податку з джерела (або утримання за пільговою ставкою) в країні виплати доходу.

На думку Суду ЄС, з одного боку, така ситуація не виключає наявності зловживання правом у діях платника податків, оскільки ніщо не перешкоджає йому організувати свою діяльність таким чином, щоб виплачувати дивіденди безпосередньо резиденту держави, з яким підписано угоду про уникнення подвійного оподаткування. З іншого боку, якби дивіденди не підлягали оподаткуванню при виплаті безпосередньо вигодонабувачу, то відсутність економії на податку може свідчити про отримання необґрунтованої податкової вигоди та не може бути піддана санкціям у зв'язку з виплатою дивідендів через транзитну (кондуїтну) компанію.

Окрім того, Суд ЄС зазначив, що податкові органи не зобов'язані встановлювати особу-вигодонабувача, для того щоб відмовити їй у застосуванні податкових пільг. Такий висновок обґрунтований тим, що національні податкові органи не в усіх випадках мають належну інформацію, що дозволяє ідентифікувати бенефіціарів, а покласти обов'язок щодо надання таких відомостей неможливо.

Для відмови у використанні пільг відповідно до Директиви недостатньо одного лише факту, що дохід у вигляді відсотків або роялті отримує компанія, яка не має фактичного права на такий дохід, за умови, що згодом вона перераховує такий дохід вигодонабувачу, зареєстрованому на території держав-членів та виконує всі умови цієї Директиви.

Отже, як підкреслив Суд ЄС, розроблена ОЕСР концепція бенефіціарного власника може застосовуватися до цієї Директиви в тому випадку, коли компанія, зареєстрована на території Євросоюзу, вважається особою, яка фактично має право на дохід у вигляді відсотків або роялті, тільки якщо вона без будь-яких обмежень визначає подальшу економічну долю отриманих доходів і не діє як посередник (агент, довірчий власник або представник іншої особи). При цьому такою компанією може бути лише особа, зареєстрована на території держав-членів.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати