Популярні матеріали

30 січня 2018, 12:19

Плата за землю: чи може податковий обов’язок переходити «автоматично»?

Іван-Руслан Пшик
Іван-Руслан Пшик юрист-аналітик TaxLink

Державна фіскальна служба України вкотре шукала відповідь на питання про момент та умови виникнення в особи податкового обов’язку з плати за землю та земельну ділянку під придбаною нерухомістю.

Так, в індивідуальній податковій консультації №160/6/99-99-12-02-03-15/ІПК від 15.01.2018 р. про плату за землю представники контролюючого органу дійшли висновку, що земельна ділянка може бути об’єктом оподаткування платою за землю виключно у випадку її формування як об’єкта цивільних прав та державної реєстрації відповідного майнового права.

Формування земельної ділянки відбувається в порядку ст. 791 Земельного кодексу України шляхом визначення її площі та меж. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Водночас ч. 9 цієї ж статті передбачає, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації на неї права власності. Речові права на земельні ділянки підлягають реєстрації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

З огляду на вищевказане, фахівці фіскальної служби підсумували, що в результаті виконання процедур ст. 791 Земельного кодексу для конкретної земельної ділянки ідентифікуються такі елементи податку, встановлені ст. 7 Податкового кодексу: платник – власник або користувач; об'єкт оподаткування – межі та площа; база оподаткування – нормативна грошова оцінка; ставки, тобто всі елементи, що є необхідними для обчислення податкових зобов'язань з плати за землю.

Отже, контролюючий орган зробив висновок, що для набуття права власності на земельну ділянку під нерухомістю та переходу податкового обов’язку за таку земельну ділянку від продавця до покупця останній повинен здійснити вимоги, передбачені ст. 791 ЗК України, зокрема ті, що стосуються державної реєстрації права власності на земельну ділянку в порядку Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Правова позиція контролюючого органу, сформована на основі аналізу цивільно-правових норм, узгоджується з підходом, закріпленим у чинному Податковому кодексі України. Норма п. 287.6 ст. 286 Кодексу чітко визначає момент виникнення податкового обов’язку в особи за земельну ділянку під придбаною нерухомістю – з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

З цього приводу варто зазначити, що вказана норма в редакції до 2014 р. містила діаметрально протилежний підхід – податковий обов’язок виникав з моменту набуття права власності на нерухомість безвідносно до факту реєстрації майнових прав на земельну ділянку. Саме тому виникали дискусії щодо можливості такого «автоматичного переходу» права власності та податкового обов’язку за земельну ділянку виключно з урахуванням факту переходу права власності на об’єкти нерухомого майна.

У цьому випадку податкова норма також ґрунтується на відповідному цивільно-правовому підході. Так, ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України (в редакції, чинній як до 2014 р., так і сьогодні) передбачається, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Наведені норми демонструють дію принципу єдності правового статусу земельної ділянки та розташованих на ній об’єктів нерухомості, тобто вказують на «автоматичний» перехід майнових прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Наявна з цього питання практика Верховного Суду України (зокрема, постанова від 12.09.2017 р. у справі №2а-10596/12/2670), яку часто використовують як завершальний аргумент на користь однієї чи іншої позиції, формувалася з урахуванням редакції п. 287.6 ст. 286 Податкового кодексу до 2014 р., а тому не може використовуватися з метою безапеляційної правової оцінки цієї ситуації станом на сьогодні.

Таким чином, можна констатувати про наявність у законодавстві України неоднозначних цивільно-правових підходів до визначення моменту набуття права власності на земельні ділянки під об’єктами нерухомості, що тягне за собою складність застосування норм Податкового кодексу при обкладенні такої землі податковими платежами.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати