Популярні матеріали

17 травня 2018, 11:51

Неохоронювана таємниця

Віктор Мороз
Віктор Мороз керуючий партнер АО «Suprema Lex»

Завданням Кримінального кодексу України (далі – КК України) є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру й безпеки людства та запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння вважаються злочинами, а також які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Одним із таких суспільно небезпечних діянь, за яке ст. 145 КК України передбачена кримінальна відповідальність, є незаконне розголошення лікарської таємниці, яка передбачена за умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки. При цьому за незаконне розголошення лікарської таємниці передбачаються санкції у вигляді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, громадських робіт на строк до 240 годин, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років та виправні роботи на строк до 2-х років.

Цікавим видається питання щодо розкриття лікарської таємниці слідчому у процесі досудового розслідування. Чи має право лікар або інший медичний працівник, який під час виконання своїх професійних або службових обов’язків отримав інформацію, що містить лікарську таємницю, розкривати її слідчому? Чи не буде таке розкриття лікарської таємниці шкодити пацієнту? Чи не буде у такому випадку вчинено злочин, відповідальність за який передбачена ст. 145 КК України? Спробуємо знайти відповіді на зазначені запитання в межах цієї колонки.

Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України), яким регламентуються процедурні питання розслідування злочинів, відносить відомості, які можуть становити лікарську таємницю, до охоронюваної законом таємниці та надає таким відомостям особливого правового статусу.

Зокрема, медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи, не можуть бути допитані як свідки про відомості, які становлять лікарську таємницю. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі, в тому числі які містять лікарську таємницю.

Крім того, тимчасовий доступ до речей і документів, які містять відомості, що становлять лікарську таємницю, може бути надано виключно у випадку, якщо сторона кримінального провадження доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, а також неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

Такий підхід законодавця до розкриття інформації, яка містить лікарську таємницю, цілком логічно обґрунтований тим, що медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі про наявність ризику для життя і здоров'я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні визначаються таким нормативно-правовим актом як Основи законодавства України про охорону здоров’я. Ст. 39-1 зазначеного нормативно-правового акту передбачено, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані під час його медичного обстеження. У ст. 40 цього ж акту зазначено, що медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Зберігати лікарську таємницю зобов’язуються всі лікарі з моменту проголошення клятви лікаря, яку в обов’язковому порядку дають всі випускники вищих навчальних медичних закладів України.

Водночас КПК України дозволяє розкриття лікарської таємниці з метою здійснення ефективного розслідування у кримінальному провадженні, чим фактично ставить під сумнів захист інформації про стан здоров’я пацієнта. Формулювання положень КПК України щодо можливості отримання тимчасового доступу до відомостей, які містять лікарську таємницю, є досить розмитими та дозволяють слідчим зловживання у процесі досудового розслідування, нехтуючи статусом охоронюваної законом інформації.

Вважаю, що існує нагальна потреба у вдосконаленні положень КПК України шляхом запровадження чітких умов, за яких може бути розкрита лікарська таємниця, а також введення запобіжників від подальшого неправомірного використання або інших зловживань відповідними відомостями з боку слідчого, прокурора, суду. Європейське законодавство стоїть на тому, що лікарська таємниця має бути надійно захищена. Якщо Україна позиціонує себе членом Європейського співтовариства, наше законодавство, в тому числі кримінально-процесуальне, повинно надійно захищати лікарську таємницю.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати