30.01.2018 р. набув чинності Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», який запроваджує надання медичних гарантій та абсолютно нові правові засади фінансування послуг з медичного обслуговування населення України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З юридичної позиції, запровадження таких підходів вимагає додаткового аналізу низки нормативно-правових актів, що регулюють надання медичної допомоги. Відповідно до ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування, держава створює умови для ефективного та доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; мережа таких закладів не може бути скорочена. Ст. 22 Конституції України визначає, що в результаті прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод.
Цікавим з позиції правого аналізу нового законодавства про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення є правовий аналіз Рішення Конституційного суду України від 29.05.2002 р. у справі №1-13/2002 щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 49 Конституції України: «У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно».
Зазначеним положенням передбачається, що в державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування (в тому числі державного), формування та використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі в державних і комунальних закладах охорони здоров'я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.
Відповідно до ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, медичною допомогою є діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями й патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», програмою медичних гарантій визначаються перелік та обсяг медичних послуг і лікарських засобів, оплата яких гарантується за кошти Державного бюджету України.
Медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за кошти Державного бюджету України, передбачені на реалізацію програми медичних гарантій, але можуть покриватися за кошти Державного бюджету України, передбачені на реалізацію відповідних державних програм та заходів, місцевих бюджетів, медичного страхування, юридичних і фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законодавством.
Постає закономірне питання про те, як співвідносяться терміни «медична допомога» і «медична послуга» та їх сутність? Оскільки, на мою думку, вся діяльність державних та комунальних закладів в межах надання медичної допомоги, згідно зі ст. 49 Конституції України, повинна бути безоплатною, а надання медичних послуг, що виходять за межі медичної допомоги, може бути побудоване, відповідно до закону, також на інших засадах (у тому числі платних).
Таким чином, законодавець заклав юридичну колізію в Законі України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», визначивши у ст. 4 віднесення різних видів медичної допомоги до медичних послуг, що входять до програми медичних гарантій, але при цьому обмеживши їх обсяг тим, що одна частина гарантується за кошти Державного бюджету, а інша – завдяки додатковому фінансуванню, що суперечить ст. 49 Конституції України.