Популярні матеріали

25 жовтня 2018, 16:52

Чи варто судитися із ЗМІ?

Артем Остапюк
Артем Остапюк юрист медіахолдингу «Новое время»

Кожен інформаційний ресурс чи журналіст, який пише на гострі теми, рано чи пізно зіштовхується із ситуацією, коли герої статей намагаються спростувати написане та захистити свою честь, гідність і ділову репутацію в судовому порядку. У цій статті ми спробуємо максимально просто відповісти на основні питання. Чи ефективний судовий процес? На що варто звернути увагу під час написання позову? Як писати, щоб до вас не придиралися (читай, не позивалися)?

Спроба судового захисту

Основним нормативним озброєнням учасників процесу є Цивільний кодекс України, закони «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (далі – ЗУ «Про пресу») та Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 р. (далі – Постанова).

До березня 2014 р. такі спори були дуже вигідними для позивача з процесуальної позиції, оскільки на той час, відповідно до ч. 3 ст. 277 ЦК України та п. 18 Постанови, в весь тягар доказування покладався на відповідача. Однак у квітні 2014 р. улюблену норму позивачів було виключено із ЦК України, але вона залишилася у тексті Постанови.

Тому навіть у 2018 р. можна знайти практику нового Верховного Суду, яка нагадує позивачам, що «... ч. 3 ст. 277 ЦК України була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 27.03.2014 р. №1170-VII та не має зворотної дії в часі на підставі ч. 1 ст. 58 Конституції України» (Постанова Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №188/1367/15-ц).

Таким чином, у зв’язку з прийнятими змінами позивачі зобов’язані дотримуватися загальних правил процесу та повинні доводити обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Це ускладнює «спростування недостовірної інформації» за умови, якщо заявник, аргументуючи позов, стверджує лише те, що спірна публікація порушує його немайнові права.

Що ж ми маємо, якщо повернутися до реальності? Зміна заголовків ЗМІ відбувається щохвилини, а завантаженість судової системи та проведення реформи призводять до того, що справи розглядаються роками. Врешті-решт, спростування такої інформації може стати неактуальним, однак гроші юристу заплачені, а процес хоча і повільно, але триває.

На що варто звернути увагу під час написання позову?

Законодавчо розмежовано, за що можна притягнути до відповідальності, а за що – ні. Також розписані способи захисту. Зокрема, Цивільним кодексом визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї або членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У Постанові зазначено, що в результаті спростування поширена інформація визнається недостовірною, а під час реалізації права на відповідь особа має право на висвітлення власної позиції щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною. Додатково визначено, що недостовірну інформацію спростовує особа, яка її поширила, а відповідь надає особа, стосовно якої було поширено інформацію.

Також Постанова ставить перед судами завдання забезпечити баланс між правом на свободу вираження та правом на повагу до людської гідності з усіма гарантіями, а також визначити та з'ясувати характер поширеної інформації, зокрема, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ЗУ «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, оскільки це суперечить свободі слова.

Приміром, Верховний Суд у своїй Постанові від 11.07.2018 р. у справі №658/1795/17 постановив: «Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує свободу думки… Для того, щоб розрізняти фактичне твердження та оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи та загальний тон зауважень».

На практиці відрізнити оціночні судження від фактичних даних достатньо складно. Однак на допомогу приходить практика Європейського суду з прав людини: «Для оцінки правомірності заявлених вимог використовують три критерії, за наявності хоча б одного з них висловлювання визнається оціночним судженням та не вважається зловживанням правом на свободу слова. Оціночні судження повинні мати в основі певний (мінімальний) набір фактів, за наявності яких вони не повинні розглядатися як зловживання. Зокрема, судження повинні містити посилання на факти, що вважаються загальновідомими, або підтвердження висловлювання будь-яким джерелом, або посилання на незалежне дослідження» (рішення від 28.03.2013 р. у справі «Нова газета та Бородянський проти Росії», заява №14087/08; рішення від 18.12.2008 р. у справі «Махмудов, Агадзе проти Азербайджану», заява №35877/04, §44; рішення від 22.10.2007 р. у справі «Ліндон, Очаківський-Лоуренс та Джулі проти Франції», заява №21279/02 та №36448/02, §55).

Отже, під час написання позову потрібно уважно вивчати характер спірної публікації, звернути увагу на дату створення; проаналізувати, чи належить спірна інформація до оціночних суджень (використання у реченнях мовностилістичних прийомів і засобів); виділити саме ту інформацію, яка вас стосується та паплюжить, на вашу думку, ділову репутацію; підготувати доказову базу, яка спростує спірну інформацію; проаналізувати, чи є публікації подібного змісту в мережі Інтернет, ЗМІ тощо.

Як же тоді писати так, щоб «творчість» була одночасно і гострою, і критичною, і оціночним судженням? Спробуємо розібратися за допомогою кількох прикладів.

По-перше, потрібно писати на суспільно важливі теми. Предмет суспільного інтересу достатньо широкий. Відповідно до ст. 29 ЗУ «Про інформацію», якщо інформація є предметом суспільного інтересу, то право громадськості знати цю інформацію переважає над потенційною шкодою від її поширення. Твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів (Постанова Верховного Суду від 10.05.2018 р. у справі №758/5922/17).

Право на недоторканність ділової репутації, честь та гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація була поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про правдивість чи неправдивість, а не з метою довести до громадськості твердження про наміри й позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку (Постанова Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі №761/16062/15-ц).

По-друге, необхідно використовувати розмаїття мови. Багато хто бачив зазначену постанову у стрічці новин, але вона певною мірою є показовою. У Постанові Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі №372/4003/15-ц суд зазначив:

«У коментарі подвійно застосовано знак «)» після кожного з двох тверджень. З позиції правил української мови коментар, якщо його розглядати як інформаційне повідомлення, не мав би містити знак «)» взагалі. Відповідно до загальновідомої практики користувачів мережі Інтернет, прийняття до уваги якої узгоджується з приписами ст. 7 ЦК України, знак «)» означає посмішку. Отже, застосування такого подвійного знака означає вираження емоції, що близька до сміху. Отже, коментар не був набором фактичних даних. Суд апеляційної інстанції правильно оцінив цей коментар як оціночне судження».

Аналогічну практику можна знайти про посилання на пряму мову, використання у реченні таких стилістичних прийомів мовлення як алегорія або гіпербола тощо.

По-третє, варто використовувати прийоми іносказання. У рішенні у справі №740/2830/14 від 03.11.2014 р., в якому безуспішно була подана апеляція, зазначено: «Автор статті зробив публікацію у сатиричній формі фейлетону, а не в образливій формі. У статті автор зробив оціночні судження поведінки учасників тих подій. Недостовірної інформації щодо позивача в ній не міститься».

Отже, вам вирішувати, чи позиватися до суду за захистом своєї честі, гідності та ділової репутації. З процесуальної позиції, це дорого, довго та не завжди дієво. Звісно, трапляються випадки, коли питання спростування недостовірної інформації принципове і процесу не оминути. Однак набагато легше, дешевше, швидше та простіше написати відповідь на злісну або болючу вашому серцю публікацію, в якій спростувати всі неточності автора.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати