Популярні матеріали

20 липня 2017, 12:38

Антикорупційна програма – базовий елемент антикорупційного комплаєнсу

Ілля Ткачук
Ілля Ткачук партнер Jeantet

Українське законодавство у сфері боротьби з корупцією перебуває на шляху свого становлення та адаптації міжнародних стандартів до української реальності. Остання підтверджує, що багато українських компаній та їхні керівники мають досить звужене уявлення про боротьбу з корупцією, як-то хабарництво та зловживання службовим становищем посадовими особами органів державної влади.

Чинне українське законодавство передбачає кримінальну, адміністративну, цивільно-правову й дисциплінарну відповідальність за вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією (далі – корупційні правопорушення) приватними компаніями та їхніми працівниками.

Кримінальний кодекс України передбачає можливість застосування кримінальної відповідальності до юридичної особи, зокрема, якщо корупційне правопорушення було вчинене в інтересах такої юридичної особи. Іншим випадком застосування кримінальної відповідальності до юридичної особи є незабезпечення можливості особі, відповідальній за запобігання корупції в компанії, належним чином виконати свої обов’язки, що призвело до вчинення корупційного правопорушення.

На практиці ситуація ускладнюється, коли компанія має багато відділень та філій, де не всі працівники належним чином розуміють, наприклад, що дорогий подарунок бізнес-партнеру може бути розцінений як корупційне правопорушення.

З метою уникнення або мінімізації можливості виникнення подібної ситуації законодавством передбачається прийняття антикорупційної програми як комплексу правил, стандартів і процедур, спрямованих на запобігання випадкам вчинення корупційних правопорушень працівниками юридичної особи.

Варто зазначити, що Закон України «Про запобігання корупції» зобов’язує лише окремі категорії юридичних осіб мати антикорупційні програми. Зокрема, до них належать:

• державні, комунальні підприємства, господарські товариства (в яких державна чи комунальна частка перевищує 50%), де середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує 70 млн грн;
• юридичні особи, які беруть участь у державних закупівлях, якщо вартість закупівлі товарів, послуг, робіт дорівнює або перевищує 20 млн грн.

Для інших компаній антикорупційна програма лишається більше проявом доброї волі, ніж вимогою законодавства.

Однак потрібно пам’ятати, що відповідальність, встановлена законодавством за вчинення антикорупційних правопорушень, застосовується до юридичних осіб та їхніх працівників незалежно від наявностівідсутності антикорупційної програми. Іншими словами, саме компанія найбільше зацікавлена в наявності чітких правил, які дозволяють мінімізувати ризики притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

Варто зазначити, що більшість міжнародних груп мають свої глобальні антикорупційні політики, включаючи (але не обмежуючись) кодекс поведінки та правила етики. При цьому слід розуміти, що такі глобальні політики не застосовуються до українських компаній та їхніх працівників автоматично, а потребують затвердження на локальному рівні.

Також на практиці ми часто зіштовхуємося з ситуацією, коли глобальні політики (часто у формі кодексу поведінки та правил етики) містять лише загальні настанови до дій. Це виглядає досить логічним з огляду на те, що такі політики мають покривати велике коло різних юрисдикцій. При цьому часто такі політики прямо передбачають необхідність прийняття на їх основі локальних більш детальних положень.

Існує кілька аспектів, які важливо передбачити в антикорупційній програмі:
• правила перевірки своїх контрагентів на ймовірність наявності корупційних ризиків (залежно від ситуації, така перевірка може варіюватися від загального пошуку в інтернеті до повноцінного юридичного аудиту із залучення зовнішнього експерта);
• правила щодо включення антикорупційних застережень у договори з контрагентами;
• порядок врегулювання випадків, коли у працівника компанії виникає конфлікт інтересів;
• обмеження щодо подарунків, включаючи максимальні граничні вартості таких подарунків та правила поведінки при отриманні подарунків, що перевищують зазначені граничні суми;
• порядок проведення внутрішніх розслідувань та накладення стягнень за порушення антикорупційної програми.

Також важливим для компанії є призначення особи, відповідальної за дотримання антикорупційного законодавства та антикорупційної програми.

Необхідно пам’ятати, що за загальним правилом, відповідальним за дотримання антикорупційного законодавства в компанії є її керівник, якщо вінвона не доведе належне делегування цих повноважень. Враховуючи зазначене, саме керівництво є найбільш зацікавленим у делегуванні цих повноважень відповідальній особі.

Підсумовуючи, варто зазначити, що шлях до побудови антикорупційної системи є досить складним і тривалим. З одного боку, держава повинна вибудувати антикорупційне законодавство та ефективну судову систему, а з іншого – бізнес має працювати над побудовою власної антикорупційної культури та політики.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати