Популярні матеріали

11 червня 2018, 10:56

Вищий антикорупційний суд: сухий підсумок тривалих переговорів?

Олена Сотник
Олена Сотник народний депутат України

7 червня Верховна Рада прийняла в цілому проект Закону «Про Вищий антикорупційний суд», текст якого став результатом тривалих дискусій, переговорів та домовленостей. До чого привели ці переговори та що в сухому підсумку отримають українські громадяни, пропоную розібратися детальніше.

Нагадаю, що в прийнятому за основу тексті було принаймні чотири принципові моменти, виправлення яких було критично необхідним для створення справжнього антикорупційного суду: його підсудність, критерії до кандидатів, роль міжнародних експертів та момент початку роботи суду.

У прийнятій редакції підсудність Вищого антикорупційного суду обмежена справами, що розслідувалися Національним антикорупційним бюро, і це добра новина. Проте така норма закріплена лише у положеннях процесуального законодавства, зміни в які можуть бути внесені будь-яким законом в будь-який момент. Позитивом є те, що в новій редакції зникає вимога наявності значного досвіду у міжнародних організаціях чи міжнародних судових установах, оскільки значно розширюється коло потенційних кандидатів. Водночас особи, що мають такий досвід, взагалі втрачають право брати участь у конкурсі, якщо не мають достатнього досвіду у національних юрисдикційних органах.

Читайте також: «Закон про Вищий антикорупційний суд: на чому зосередити увагу?».

Президент також погодився виконати вимогу щодо визначення мінімальної кількості суддів, з призначенням якої розпочинає роботу суд. Проте залишається невідомим, наскільки швидко він виконає норму ст. 125 Конституції України та внесе на розгляд Верховної Ради проект закону вже про створення антикорупційного суду.

Позитивні моменти прийнятого законопроекту закінчуються рівно тоді, коли починаєш з’ясовувати відведену у ньому роль для міжнародних експертів та статус Громадської ради міжнародних експертів, до якої вони мають входити. Справа в тім, що може виникнути парадоксальна ситуація, коли міжнародні експерти будуть лише у назві Громадської ради, але не у її складі. Так, відповідно до нової редакції, у складі Громадської ради можуть бути виключно прокурори або судді, в тому числі й українські громадяни.

Статус Громадської ради міжнародних експертів навіть і близько не нагадує статус Громадської ради доброчесності, оскільки, на відміну від останньої, вона повністю позбавлена будь-якої інституційності та реальних повноважень. Єдина функція, яка була для неї відведена, - участь у спільних з ВККС засіданнях. Будь-які інші форми роботи, наприклад, вивчення анкет кандидатів, залишаються на самоорганізацію та самофінансування міжнародних експертів. Тому Громадська рада буде не більше ніж допоміжним органом ВККС, яка навіть визначатиме та затверджуватиме порядок її роботи.

Якщо за всіх цих умов, без проведення власних засідань, Громадська рада все ж таки встановить невідповідність якогось кандидата вимогам, єдина опція - голосування на спільному засіданні. Саме в процедурі цього голосування й ховаються найбільші ризики.

По-перше, рішення вважається прийнятим, якщо його підтримала половина складу ВККС та проголосували три міжнародних експерта, незалежно від того, за чи проти вони голосували. У законопроекті просто підміняються поняття «голосувати за рішення» та «підтримати рішення».

По-друге, ставитися на голосування може як рішення про відповідність, так і про невідповідність кандидата. Ненабрання голосів ВККС останнім означатиме, що кандидат автоматично відповідає вимогам та може здійснювати правосуддя.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати